Михайло Бриних - Шахмати для дибілів - цейтнот доктора Падлючча

Када я поняв, шо момєнт настав, то вродіби нівзначай ляпнув: дєскать, напрасно ви оддали усі архіви Капабланкі мєсному шахматному клубу (а так воно й було). Бо все це дуже ценні вєщі. Й када би вдруг нашлась небачена бумашка з каракулями Хосе Рауля - то їй типер цени би не було. І шо ти думаїш? Ета амнезійна старушенция вдруг ляснула себе по лбу й сказала, шо в неї дето в закромах єсть один пам’ятний листочок, заниканий на чорний день. Када жи я почув історію про партію, катору збацали Капабланка з Тартаковіром, то похолов нутром. В прилівах чуств княгіня дажи показала мині цю рукопісь. І тут я вдруге чуть не скопитився, када побачив, шо ета партія страшно похожа на київську ігру Капабланки проти рибьонка. Тіки сиграна з переміною цвєта, з перестановками ходів у дибюті й абсолютно іншим рісунком ендшпіля.

- Заждіть, заждіть! Так значить, це її купив на аукционі чудовіщний Дєніс Іванович? - Міша вцепився руками в бильця кресла. - Но єслі це вона, тада виходе, шо всьо пропало?

Доктор Падлюччо закашлявся димом і затопав ногою.

- От довбень! Шо пропало? Єслі ти думаїш, шо ми сидим у пеклі, і власть у світі помінялась, то напрасно. Воно, канєшно, ще невідомо, як все обернецця, но мушу тебе успокоїть: те, шо ви сиграли у примарному подвалі, - пересічна галіматья, катора Граальом і не пахне.

- Но як таке могло случицця?!

Мінуту доктор размишляв над чимось, но потім всьо жи відповів:

- Не знаю, чи харашо я поступив, но каятись запізно. На слєдующий день я вновь призначив Ользі Євгеньївні встрєчу, шоб продовжить інтерв’ю. А за ночь один мій знакомий піріпльотчик поддєлав рукопісь. Мені осталось тіки отвлікти княгіню пустозвонством - і помінять бамажки.

Доктор Падлюччо знизав плечами.

- Але не цей галімий вчинок мені пече. Намного хуже, шо саме я порадив Ользі похвалицця пресі цим рарітєтом. Мовляв, оно шо в мене є, но нікаму не дам! Вона ж, бідняжка, була падка до того, шоб знову оказацця в центрі уваги. Як наслідок - внізапна смерть, яка случилась вскорє.

Дальше ти вже і сам все знаїш, нима смисла повторять. Архіви Ольги оказались в руках одного дєда. Хто надоумив його виставить цей тєкст на аукцион - не знаю, хотя й догадувався, шо рано чи пізно так і буде. По крайній мірі, я слідив за цим. Тому, када у нашому Дворці Піонерів появився новий дірєктор, я зразу жи згадав, як скучив за тобою!

(с) 2009