Михайло Бриних - Шахмати для дибілів - цейтнот доктора Падлючча

Через полчаса позиція упростилась.

Крамар мєдлінно зняв з доски свого фірзя й прошептав.

- Ну от і всьо. Готовте з доктором пожитки - вас жде дальня й не дуже приятна дорога. Всьо врем’я вниз, а там - направо.

Фєрзь опустився на дошку рядом з Мішиним каральом.

- Тобі мат, дружок.

Міша закрив глаза. Він прекрасно понімав, шо програв цю партію. Хоть і не здєлав у ній жодного самостійного хода. Він чуствовав, шо все навколо знову починає дрожать і тарахтіти - й приготовився до худшого.

З оціпеніння Мішу вивів странний крик. Странний, бо видався мальчіку вкрай недоречним в цю мить общєлюдського фіаско. Це був крик пінсіонєра, якому наступили в тролєйбусі на ногу, - такий же безпомощний і слабий.

Одкривши глаза, Міша побачив не сталактітовий морок, а самий обичний підвісний потолок. Дєніс Іванович, перевоплотившись обратно в плюгавого недомірка, сидів на ковроліні, ошаленіло уставившись на свої босі ноги, які слєгка диміли жуткою вонью. Доктор Падлюччо, возвишаясь над малишом, питався одчищать штани.

Тим часом двері в кабінєт дірєктора Дворца Піонерів распахнулись - і внутрь увалилась сйомочна група п’ятого канала.

- Я знаю, шо вчинив не дуже харашо, подвєргнувши твою ше неокрєпшу псіхіку такому іспитанью. - Доктор хлєбнув з бокала і затянувся тонкою сігарою. - Прости мене, мій мальчік. Я більше так не буду.

Дим подимався над двома старінними кожаними креслами, які розділяв тіки опецькуватий столик на витих ножках. Витянувши ноги до каміна, в якому затєйліво тріщали дубові поліняки, як то показують поляки по тілівізору в ночний прайм-тайм, доктор Падлюччо розширяв своє сознаньє, а Міша самозабвєнно смоктав крізь соломинку молочний кактейль.

- Да ладно Вам! Нам крєпко повезло - я так щитаю. - Міша, похоже, не сильно рефлєксірував по поводу нівіроятних приключєній, які йому довилося пережить протягом послєдніх суток. Впрочім, деякі вопроси не давали йому покоя. По-перше, ця странна партія, котору він продув. Собствінно, дажи не сама партія, а повна відсутність апокаліпсіса, которим так грозив йому і доктор, і цей обдрипаний дірєктор з магічними прохватами. Прєдвосхіщая його распроси, доктор Падлюччо сам ударився в дітальний отчот.

- Тебе, навєрно, хотя би чуточку цікавить, шо ж там случилось, в тому кабінеті, й чому ми вмєстє з людством не загриміли в тартарари… Прийшов нарешті час розставить все по полкам. Начнем із того, шо много год, проведених мною у пошуках сакральної партії, чимто напоминали перегонки чи ше якето перетягування каната. На каждому шагу я чуствував, шо мені в слєд ступає зловєща ратиця. І, відповідно, цей посіпака ада, з яким учора ти познакомився, не ісчизав із мого кругозора.

З чого би начать? Шоб не з початку, але і не з кінця… Начну з середини.

Хосе Рауль Капабланка, як ти вже знаїш, був ізбранний. Один із тих хранителів, которим Господь довірив тайну про метафізичний смисл шахматной ігри і сутність апокаліпсису. Таким жи був Чігорін. Чуть пожже - чудаковатий данець Бент Ларсен. І ти, мій малінький нівєжда, іще одне звіно цепі, котрому ше належить звякнуть, ісполняя своє призваніє.

- Постойте, доктор! - чуть не подавився Міша. - Як це: “ще прийдеться?” Ви хочите сказать, шо цей кашмар був тіки триніровкой? Фальстартом чи іще чимто подобним?

- Отнюдь. Но ти даремно питаєшся стрибать поперед мене… Да, не очінь умєсна поговорка… Ну її к пням. Дак слухай. Круг ізбранних - це люди, які були і єзть фрагмєнтами величної мозаїки, но не знали допуття, у чому їхня місія. Так, напрімєр, великому Чігоріну Господь одкрив страшне минуле людства - ту партію, котору проіграв у 1393 році од Різдва Христового домініканець Йоганн. Случилось це у Римі, й відтоді ціла епоха, яка должна була відкрити людству істіну да світло, вдруг обернулась темними віками середньовіччя. Ти й сам у курсі: костри для світочів, жистокость питок, казні в ім’я добра… Карочі, ацкі морди порєзвилися на славу. Чігорін получив це одкровення в тища восімсот сімсят читвертому году, - цю доленосну партію він скромно розкатав проти одного посрєцтвєнного ігрока з гусарською фамілією. Я вже казав тобі, шо тексти доленосних партій мають свойство воплощатись час од часу. Тоість, вони являюцця нерідко, опіріжая час і простір, а потім виринають у многочіслєнних повторах, як в телепрограмі. Частічно вся ця кутірьма должна запутать больно любопитних посланців пекла. Впрочім, шукать пояснень Божим планам - прєдєл зухвальства, і я совєтую його не переступать.