Михайло Бриних - Шахмати для дибілів - цейтнот доктора Падлючча

- Інтернет на пару часов, жилатільно номер 25 і 27 в залі для курящих. І принесіть туда два кофе, томатний сік і два пірожних “Сьомий левел”.

- Я не хачу пірожного! - бистро вмішався опитний тренір.

- Дак то я для себе, - винувато уточнив Міша.

Істота, яка на глазах набувала осмисліності, пропустила їх всередину і почапала к бару.

Доктор Падлюччо, дорвавшись до кампутіра, дажи не став сідати, а первим ділом набив у строку бравзера завєтний рядок. Вказавши логін і пароль, він в три кліка оказався на странічці потрібних лотів.

- Єзть! Він виставив її, ти бачиш? - взволновано скрикнув доктор.

Міша здивовано кліпав глазами, але не міг роздуплитись.

- Ееее, а в цього сайта хіба нима агліцкої версії? Ну, шоб не вот етіми палочками було написано?

Тіки типер до доктора дошло, шо Міша - в силу своїх скромних язикових познаній - просто не може бачити то жи саме, шо бачить він. Поетому він щолкнув на флажок британської имперії, - й контент преобразився.

- Типер ти бачиш, мій будущій герой ересес-потоків?

Міша втупився у монітор і пробіг глазами кілька верхніх рядків. Там були виставлені які-то лічні вєщі княгіні Чубарової-Кларк, її пісьма разним вельможам, а так жи золота олімпійська мидаль її третього мужа, большого спєца по греблі, ше якісь награди і пам’ятна фігня. Внизу екрана, у виділеному мишкою фреймі, було написано таке: “Рукопісь третього чимпіона міра по шахматам Хосе Рауля Капабланкі. Неізвєсний ранєє текст партії, сиграної в 1937 році, в парижському готелі “Регіна”, між Капабланкою і гросмейстером Савєлієм Тартаковєром. Стартова цена - 20 000 $. Купить без торга - 350 000 $”.

- З ума посходили… Триста пієсят тищ за бамажку… - восхіщонно промугикав Міша.

Доктор Падлюччо так разволновався, шо облив себе кофієм, поставивши досадне пітно прямо на штани в області репродуктивного органа.

Міша супроти своєї волі гигикнув - і тут жи получив запотиличника.

- Ти лучче доїдай своє пірожне, і дивись сюда…

- На шо дивицця? Як ви щаз продасте свої обмочені штани і купите цю ріліквію?

- От олух! - доктор нарешті пододвинув стуло, і всівся. - Дивись вніматільно! Щаз дядя Падлюччо покаже тобі настаящий фокус.

Він дважди клацнув на кнопку “обновить”. У фреймі явно шото змінилося. Дрожащою рукою він навів мишку на одне-єдине красне слово, виділене жирним шрифтом: “ПРОДАНО”.

- Обана! - тіки й зміг сказать Міша. - Обана!

Тим часом кров покінула лице доктора, й на ньому поселилась льодяна рішучість.

- У тебе, мій юний поліглот, єзть полчаса, шоб поіграть в якето убожиство. Я лічно рикомендую друге “Дьябло”. Просто так, для трініровки… А я тим часом поработаю німного журналістом - скліпаю гідну новозть для денних випусків.

Ровно у двінаццать часов дня двері в прийомну дірєктора київського Дворца Піонерів Дєніса Івановича Крамара распахнулись, іздавши жалобний візг. Сікрітарша Тамара спершу, не подимая глаз, одчеканила фразу, яку сьоні з смого утра повторила вже, навєрно, раз дваццать:

- Дєніс Іванович не принімає, зайдітє завтра.

Коли ж у відповідь їй раздалась гнітюча тішина й поскрипування половіц, Тамара грозно подняла вєки. Її дліннющі, як у рикламі Максфактора, рісніци сначала дьорулись, а потім наче прилипли ко лбу.

- Дірєктора нима на місці, шо ни ясно! - протівно взвізгнула вона, вільнувши гібкім тілом. Доктор Падлюччо, внєзапно підскочивши, шо той нінзя, повалив її на пол. За його спиною Міша нєлєпо одкрив рота і наслаждався стрьомом. Спершу йому ця виходка наставніка показалась забавною, но тут він обратив вніманіє на причоску сікритарші, - це зрєліще заставило Мішу одступити шаг назад і почуствовати спиною влажность фудболки. Укладка цієї молодої женщини, яка ше мить назад оповіщала тільки про те, шо хазяйка не звикла економить на балончиках із лаком, розтріпалась так неприродньо й бізумно, як малінький кусочок урагана. А єслі вже говорить начистоту, вмєсто волос на голові Тамари звивались настоящі гади, - вони жутко шипіли і в єдиному пориві тянулись к доктору, роззявивши свої многочислені пасті. Сама ж сікрітарша обхватила шию доктора столь цепко, шо у певному ракурсі все це напоминало непрілічну сладострасну позу, характєрну для служебних романів і порнухи. Доктор жи, всупереч такій драматургії, питався одстранить опасне кубло, оджимаясь лівою рукою від підлоги, як Владімір Висоцький. Права ж длань Мішиного наставніка полізла у собствінний задній карман штанов, - нєлєпость цього жеста остаточно руйнувала еротізм епізода, но - як бистро з’ясувалось - наближала його до фіналу. Одним бистрим двіженієм, яким можна було б хвалицця навіть перед самураями, доткор Падлюччо ізвльок із кармана пластікове розп’яття - і припечатав до лоба сікрітарши. Та іздала вопль нелюдського тіпа, з її упругіх форм повалив ядучий дим, і вже спустя десять сікунд вмєсто Тамари на полу красувалась тіки зеленовата клякса нечистот, в которій брєзгліво одпльовувався доктор.