Марія Ряполова - Бурецвіт

— У мене є тільки… одне питання, — Мася поглянула на Бурецвіта. — Навіщо? Навіщо було все це робити?

— Гм. Ти не повіриш, — сказав шукач.

Вона закивала із розумінням.

— Ще б пак. Тепер тобі нескоро хтось повірить.

Він нічого не відповів. — І все-таки… чому? — брови її збіглися до носика і там загнулися догори.

— Це… гм… розумієш, — Бурецвіт криво посміхнувся, — це було потрібно для мого духовного розвитку.

— Що?

Вона перевела погляд на Мережа.

— А чого ти на мене так дивишся? У мене було тяжке дитинство.

Мася похитала головою і опустила очі.

— Ви дуже мене розчарували, справді, — з трагічною щирістю промовила вона.

Дівчина заховала конверт у сумочку, поправила лямку на плечі, розвернулась і пішла.

— Бувай, — кинув Мереж їй услід і причинив двері.

— Нема чого витріщатися, — сказав він шукачеві. — Поїхали до русалок.

— Бурецвіте… — почала я несміливо.

Кислий шукач обернувся.

— Я пишаюся тобою.

— Що?! — Бурецвіт остовпів. — Ти що, мене добити хочеш?

Я розгублено стенула плечима.

20

Русалки перевезли до свого «палацу» частину моїх рослин, мовляв, нам все одно нема коли ними клопотатися. Тепер русалка задоволено обходив горщики з лійкою в руках.

— Ми всі існуємо завдяки оцим зеленим, — сказав він. — Дуже люблю рослинки.

— Не ти один, — відгукнулася я.

— Ну, як там ваші справи?

— Краще не буває, — запевнив Бурецвіт.

— Так-так, так-так…

— Русалко.

— Що?

— А коли я здобуду орхідею, то стану дуже крутим?

Русалка приснув.

— Ага. Як яйце.

Бурецвіт скривив губи.

— А чого ти хвилюєшся? Ті, хто її мають, не скаржаться, ти знаєш, на брак крутості.

— І… я зможу довести всьому світові, що я — хороший хлопчик?

— О… Бач, Лірино, звідки амбіції беруться.

— Ти про що? — не зрозуміла я.

— А про те, що навіть коли говориш, що хочеш довести щось усьому світові, то насправді прагнеш довести це кільком вельми конкретним людям.

Легко бути філософом, коли читаєш чужі думки.

— Зі святом усіх, — раптом сказав Мереж.

— Яким? — поцікавився русалка.

— З першим снігом.

— О, так.

Русалка обвів нас довгим поглядом.

— Крок уперед.

1

— Чорт забирай! — лаявся шукач. — Я завжди вважав це дурнею!

— Лірино, міні-тест, заціни! — вигукнув Мереж, що знову дорвався до жіночого журналу.

— Викинь каку, Мереже. Що ти вважав дурнею? — поцікавилась я в Бурецвіта.

— Загадки, головоломки, ребуси!

— Японський кросворд, — вставив мій учень.

— Що? — не зрозумів шукач.

— Лірино, слухай, яке побачення тобі більш до вподоби: вечеря у ресторані, шалена дискотека, прогулянка під зорями…

— Прогулянка.

— Під зорями?

— Так.

— А я полюбляю гуляти під хмарами, під дощем, коли все таке похмуре…

— Я гадав, що людям, котрі розгадують ребуси, певно, нема чим мозок зайняти, — гнівався шукач. — Бо в житті це ні до чого. У природі кросвордів нема.

— Японських, — додав Мереж.

— Ніяких, — відрізав Бурецвіт.

— Я теж полюбляю під дощем, — сказала я.

— Дурна вигадка, щоб якийсь ледащо міг собі довести, що має інтелект. У цьому немає жодного сенсу! — гнівався шукач, стукаючи гумкою на кінці олівця по розкритому нотатнику.

— Ти про Мріїні підказки?

— Звісно, що не про жіночий журнал!

Потяг ніс нас на захід. Ми з Мережем сиділи по-турецьки на одній лавці, а Бурецвіт розташувався на протилежній.

— Я бився над цим усю дорогу, ніби розгадав… але… але виходить повна нісенітниця!

— Чоловік має бути: добре вихований і тактовний, — зачитував Мереж, — прямолінійний та різкий, щирий та…

— Щирий. Що в тебе вийшло, Бурецвіте?

— А вийшло таке: мені треба спитати, що робити далі, в особи, яку давно поховано.

— Цікаво, — Мереж посунувся ближче до нього. — Цікавіше, ніж я собі уявляв.

— А воно ще розповідати не схоче.

— Ні, ну це треба бути таким упертим?! — обурився Мереж.

Я почухала cпинку хворому Дивникові. Він спав у капелюсі, що лежав у мене на схрещених ногах. Маленький волохатий жмуток. Здається, він іще зменшився останнім часом. Став зовсім легеньким, зовсім крихітним.

Монстряткові ставало дедалі гірше. Скоро він мав перетворитися сам на себе. Чесно кажучи, я цього не розуміла. Для мене Дивник був тільки Дивником. Ким іще він міг бути? Хіба може його хвостата й волохата душа розміщатись у людському тілі?

— І де ця похована особа? — спитала я.