Марія Ряполова - Бурецвіт

— Точно?

Мереж смикнув мене ще дужче.

— Так.

Він різко забрав руки.

— А от зі мною не все добре, щоб ти знала, зі мною все зовсім не добре, взагалі-то…

Що ж, теоретично другий крок зроблено. Мабуть, зараз, поки я не чую, Мрія говорить Бурецвітові те, сенсу чого й не дуже розуміє, а він тим паче не розуміє того, чого ніхто не має знати крім них. Другий крок зроблено. Треба лише вибратися звідси тепер.

— О, Мереже, ти живий! — гукнув Бурецвіт з порога. — І чого це ти живий?

— У вас є їжа і вода?

— Вода є, заходь до хати, — сказала я.

Мереж із шаленою швидкістю промчав повз Бурецвіта у вітальню. І з іще більшою промчав за кілька секунд назад, що супроводжувалося диким лементом.

— Там страхіття! Там два страхіття, одне маленьке і одне велике!

— Вибач! Вибач, що не попередила. Це Дивник і Мрія, вони наші друзі.

— Щ-що?…

— Звикай, — знизав плечима шукач.

— Хіба це життя? — простогнав Мереж.

«Треба тільки вибратися звідси», — крутилося в моїй голові. Я витягла з кишені штанів маленьку чорну блискучу кульку. Варто, не варто? А що лишається?

До того ж мене з’їдала цікавість.

Три рази підкинути вверх і зловити. Четвертий ловити не треба. Ось так, кулька покотилася по землі.

20

— Їжа! Моя солодка, моя єдина!

Мереж із неповторним виразом обличчя відкривав ножем консерви. Я, поки там що, хрумкала огірка, і мені все на світі було байдуже окрім того, як набити грішний шлунок.

— Боже, ти таки дав нам їжу. Ти гуманіст, Господи, я тебе поважаю, — твердив Мереж.

Бурецвіт поруч зі мною давився сухарями.

Потім були тиша і швидкий рух щелеп. Довго, довго ніхто нічого не казав.

— Усі видатні люди страждали, — ніби принагідно мовив Мереж. — Тільки цей смак у роті, тільки цей шмат у шлунку, все моє єство — лише стравохід. Ніхто не має права відмовлятися від їжі, щоби схуднути. Ніхто не має права викидати несмачний хот-дог у смітник. Це — блюзнірство. Це — аморально. Ми забули заповіти предків — їж, що маєш, і на майбутнє припасай, ніколи не залишайся голодним… Голодували також… — вів далі щось до себе Мереж. — У них завжди ще не складалось особисте життя.

Дивник зарився з головою в якусь торбу з ласощами і не висувався. Назовні лише розгойдувався його довгий хвіст.

Час від часу він закручувався у спіраль, ніби звір був в екстазі.

— Тихо! — прошипів раптом Бурецвіт.

— Що таке?

— Тс-с-с… Чуєте?

Власне плямкання заважало прислуховуватись, але жувати я не припинила.

— Машина!

— Що? — Мереж підстрибнув.

— На вулиці машина!

Тепер почула і я. Хлопці вибігли надвір, я кинулася за ними, прихопивши з собою про всяк випадок кілька сухариків.

Крізь селище проїжджав біленький трейлер. Здається, він прямував до нас.

На мене повільно став видряпуватися Дивник. Він значно поважчав.

Трейлер зупинився неподалік. Відкрилися білі дверцята, і з авта вийшов невисокий елегантний чоловік з чимось зверхнім у обличчі, вийшов так, ніби не з трейлера, а з довгого, як сосиска, лімузина. Його русяве волосся було зализане назад, від чого макітра блищала, наче лиса.

— Радник чародія з надзвичайних ситуацій. Викликали?

— Ні! — гаркнув Бурецвіт.

— Е… так… — кивнула я.

— Що? Лірино, ти мене здати вирішила? — видихнув мій шокований клієнт.

— Ну й вигляд у вас, — зауважив прибулий і почав змахувати пилинки з одягу, ніби сам забруднився.

— Я поясню, Бурецвіте. У нас із чародієм були деякі домовленості.

— Що? Ні!

Шукач луснув себе по коліну й заметався з боку в бік.

— Ти здуріла? Не можна вступати у перемовини з терористами. Не можна вступати в перемовини з чародієм!

— Бурецвіте, цей чоловік допоможе нам. Я сподіваюся.

— Спробую, — поблажливо промовив радник.

— Лірино, в тебе дашок від’їхав.

— Чародієві вигідно сприяти нашим пошукам. Він хоче твою орхідею, а не тебе…

— Коли… коли ви з ним встигли? — простогнав Бурецвіт.

— Він приходив до мене в крамницю. І це він переконав мене стати твоїм провідником.

— Щоб мені креветок не їсти, не можна мати домовленостей з чародієм, Лірино! Не можна! Він лихий, він зло, він диявол!

— Не перебільшуй. У нього просто інакший спосіб життя.

— Хай мені грець!

— Ти сам мав із ним домовленості.

— Це інше. Я домовлявся, щоб він мені дозволив ще пожити!

— У тебе є ліпша ідея, як нам дістатися додому?!

— Господи, як мені пережити цей день!

— Кхм, шановні, — сказав чоловік із трейлера, — я відвезу вас до русалок, чи куди там треба, збирайтеся і — ласкаво прошу до авта. Хоча в мене таке ще питання: чи не бажали б ви перед цим прийняти ванну? Чи, може, душ?