Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Він перегорнув сторінку, відшукав якесь місце зі статті, окреслене олівцем.

«Мертві з серцями, що б'ються, тіла, з яких вирізаються потрібні запчастини, як із старих автомобілів, будуть тим більше потрібні, чим краще лікарі опанують техніку пересадок. Уже зараз можна передбачити, що ніколи не вистачатиме таких живих трупів. Американський біолог і лауреат Нобелівської премії Джошуа Ледерберг сказав: «Багато людей нізащо не погодяться, аби хтось демонтував їхнє, ще тепле тіло». Він запропонував створити товариство взаємних послуг: тільки той, хто зареєструється, матиме право на трансплантацію. Італійський професор Біанчі пропонує тіло покійника «націоналізувати», а потім різати, як кому заманеться. Справді, одержавлення мерців запобігло б небезпеці, яку з жахом передбачають спеціалісти: спекуляції органами, взятими від трупів. Останки з юридичного погляду є річчю. Органи, які з них виймаються, вважаються матеріальним майном, що належить спадкоємцям. Вони можуть продати їх або виставити на аукціон серце, нирки чи печінку померлого. Можуть навіть, як твердить фрібурзький професор Шпанн, вимагати винагороди за збитки, якщо лікар не пересадить вимінного органу клієнтові, котрий пропонує найбільшу суму, і в такий спосіб спричиниться до грошових втрат. Таким чином, широко відчиняються двері для відразливої комерції живими останками, що в Нобелівського лауреата Леденберга викликає візію «здегуманізованих зловживань чорного ринку на людському м'ясі». Вмираючі могли б платити фантастичні ціни, аби тільки дістати нове серце».

Професор Майзель несподівано сів. Журнал сховав у течку.

Запанувало похмуре мовчання,

«Це як постріл у серце, — подумав Костюк. — Треба віддати старому належне. Він розстріляв цією статтею комісію. Молодчага. Старий просто молодчага».

— Ви все сказали? — спитав Стоянов.

— Що можна сказати ще? — відгукнувся Майзель. — Краще не скажеш.

— Ні, ні, Степане Карловичу, — спокійно сказав Стоянов, — я прошу вас конкретно сказати, що ви думаєте про намір професора Костюка — зробити трансплантацію серця.

Майзель невдоволено заворушився на стільці. Потім важко звівся. Була в нього звичка — жувати щось невидиме, наче гумку.

Пожував трохи.

— Я не можу звільнитись від почуття огиди, — сказав. — Людські консерви, спекуляція серцями. Ось до чого докотилася західна медицина. А ми слідом за нею котимось. Все спішимо наздогнати, все нам мало свого, все хочеться піти в прийми до Барнардів. Ми, Андрію Петровичу, були друзями з вашим батьком. Уявляю, що сказав би Петро Гнатович, коли прочитав би вашу доповідну. Це авантюра. Злочинна авантюра! — крикнув Майзель.

Микола Іванович Собінов зіщулився, мовби від удару. Справджувались його найгірші передбачення. «Треба йти. Треба від нього йти, поки не пізно, — вирішив Собінов. — Не хочу його трансплантацій, нічого не хочу. Спокою хочу».

Боря Голуб подивився на Мовчана, кивнув головою на Майзеля. Наче хотів сказати — от дає, собака. Погано нам. Мовчан зробив заспокійливий жест рукою. Нічого, не таке витримували.

— Це рекламний трюк, що не має нічого спільного з ідейними принципами вітчизняної медицини. Ну, тих можна зрозуміти. Вони все роблять за гроші. Але ви, Андрію Петровичу… Ми знаємо, що ви людина честолюбна… ми вам багато дечого прощаємо за ваш талант… Та невже вам мало вашої слави, Андрію Петровичу? Невже й вас вабить отой міраж? Ви подивіться, що сталося з професором Барнардом. Гидко читати.

Майзель знову пожував, поплямкав губами.

— Брехня! — стукнув долонею по столу Костюк. Від несподіванки здригнулась професор Нонна Михайлівна Грай-Городецька, завідувачка кафедри судової медицини. Вона сиділа поруч із Костюком. — Як вам не соромно, Степане Карловичу! Ви ображаєте тисячі чесних лікарів на Заході! Жовта преса зчиняє дешеву сенсацію навколо Барнарда, а ви її повторюєте. Я протестую проти такого ведення дискусії. І я прошу вас не чіпати пам'ять мого батька!

— Тихше, товариші, — постукав олівцем по чорнильниці Стоянов. — Я вам слова не давав, професоре Костюк. А вас, професоре Майзель, попрошу ближче до діла.

— Прошу, — чемно схилив голову Майзель, котрий, здавалось, був вельми задоволений галасом, що зчинився навколо нього. — Я ставлю всім, хто сидить тут, таке питання: чи має професор Костюк право на пересадку серця? На моє глибоке переконання він не має такого права. Не тому, що він не зможе зробити цю операцію. Зовсім не тому. Є поважніші причини. Ні для кого з вас не секрет, що для пересадки береться живе серце.