Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Маркевич не знав, що настане час, коли його самого в клініці Костюка мірятимуть та зважуватимуть — тільки метричною системою оцінки буде щось незрівнянно важливіше: його шанс вижити після пересадки серця… Бо ніяка інша операція врятувати Маркевича не могла.

Маркевич не знав, що в нього з'явився могутній спільник, який наполягав на тому, щоб першу трансплантацію вробили не Максимову, а саме Маркевичу. Цим невідомим його спільником був лікар Голуб. Так, так — саме той Борис Миколайович Голуб, який починав певні кроки на шляху визволення з-під Костюкової деспотичної влади, і, вдихнувши уманське повітря свободи, все ж таки повернувся до виконання службових обов'язків завідувача лабораторії медичної кібернетики з заробітною платнею 320 карбованців на місяць. Його дружина Милочка перейшла на роботу в сусідній інститут, у лабораторію, де працював Борин приятель Ігор Лозицький. Голуб провів складні обчислення на електронній машині — він порівняв безліч клінічних даних, що характеризували стан здоров'я Максимова та Маркевича, й дійшов висновку, що Маркевич має ліпші шанси, ніж Максимов. Він не знав ні Маркевича, ні Максимова — його не цікавило, хто вони. Його переконували цифри. На черговій нараді в Костюка він навів такі докази:

1. Маркевич молодший від Максимова, й регенеративна здатність його тканин вища, що сприятиме швидшому загоєнню оперованого серця.

2. Маркевич легший від Максимова, він не має такої великої маси м'язів, для кровопостачання яких від серця вимагається значно більший обсяг роботи. Серце, трансплантоване в тіло Маркевича, легше справлятиметься з навантаженням.

3. Стан Маркевича такий важкий, що пересадку відкладати не можна. Натомість Максимов може почекати; якщо ж йому не повезе й він не дочекається донора — така його доля… Він пожив майже вдвічі більше за Маркевича.

4. В легеневих судинах Маркевича в малому колі кровообігу не виявлено таких незворотних змін, як у Максимова, що може мати вирішальне значення для успіху трансплантації.

5. Організм Маркевича відзначається слабшим виробленням антитіл (гамма-глобулінів), що може відіграти велику позитивну роль, бо імунологічна реакція відторгнення в Маркевича, ймовірно, буде поміркованіша порівняно з реакцією Максимова.

Даня Мовчан та Микола Іванович Собінов одразу стали на бік Голуба. Якщо вже робити трансплантацію, то треба робити її з найменшим риском.

Костюк вагався.

Два тижні тому він запропонував Максимову трансплантацію — і той одразу погодився. Костюк пригадав його обличчя: провалля замість щік, чоло з великими залисинами, біляве рідке волосся й жовна, що випирають із-під тонкої шкіри: надто часто Максимов зціплював зуби в своєму житті. Коли Костюк сказав Максимову про трансплантацію, обличчя хворого пом'якшало, немовби з'явився на ньому далекий спогад про радість. Це обличчя давно не знало радості, його м'язи давно не складалися в усміх. Тепер Максимов жив надією. Що б сталося з ним, якби йому відібрали цю надію? В той же час Костюк розумів, що Голуб має рацію.

— Гаразд, — сказав Костюк, обміркувавши цю справу. — Я поговорю з Маркевичем. Ми ще не знаємо, як він поставиться до нашої пропозиції.

— А що йому робити? — сказав Голуб. — У нього нема іншого виходу.

— Якщо він погодиться, — мовив Костюк, — то готуватимемо до операції їх двох. Коли привезуть донора, подивимось, хто з них імунологічно більш підходить до тканини донора. Того й візьмемо.

Він попросив Божену, аби вона забрала на певний час Максимова з палати на дослідження. Костюк хотів поговорити з Маркевичем на самоті. Такі розмови треба вести віч-на-віч. Коли він ступив у сьому палату, Маркевич щось креслив у повітрі тонким пальцем. Очні яблука різко вимальовувались під повіками. Маркевич дивився просто перед себе. Костюку здалось, що борідка в Маркевича за ці дні потемнішала.

— Це правда, що помер професор Майзель? — спитав Маркевич.

— Правда.

Маркевич і далі креслив повітря пальцем.

— У мене є до вас пропозиція, — сказав Костюк. — Це серйозна розмова. Прошу вислухати мене уважно.

— Я слухаю, — відгукнувся Маркевич. Та руку не опустив.

— Ми прийшли до висновку, що при вашому стані є лише один вихід.

— Померти? — всміхнувся Маркевич.

— Пересадка серця. Це дуже складна операція. Буду відвертим. Шанси мінімальні. Але вони у вас є.

— А як же Максимов?

— Це наше діло. Ми йому теж зробимо трансплантацію.

— Ні, — сказав Маркевич і наче щось закреслив у повітрі вказівним пальцем. — Не хочу.