Ліна Костенко - Записки українського самашедшого

Сполучені Штати поставили йому ультиматум — або він полишить Ірак, або розпочнуться військові дії. Вони таки відкриють ворота у пекло. Вже призначена й дата початку війни — 17 березня, і її переможного завершення — 10 квітня. Отже, передбачається «бліц-кріґ».

Саддам Хусейн звернувся до населення, щоб рили траншеї в садах.

Шкода садів. Шкода Семираміду.

ООН проти війни. Рада Безпеки проти. Але США надумали вдарити і вдарять. Зате потім, коли загрузнуть, весь світ впряжеться у ту війну, треба ж буде якось витягати ситуацію з кривавого бездоріжжя.

Краще б не зачіпали біблійних місць. З біблійних місць можуть початися біблійні трагедії.

Час обертається, як гігантське колесо, людство сидить, кожен у своїй кабіні, з острахом визирає: чи не почалася війна?

16-те, 17-те, уже й 18-те березня! Хвалити Бога, не почалась.

У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю.

Пекло, я так розумію, не замкнене.

В ніч на 20 березня війна таки почалась. Наймолодша цивілізація пішла на найдревнішу. По Багдаду випущено сорок крилатих ракет. Б’ють з кораблів у Перській затоці. Бомби скидають з неба. Багдад навіть не встиг заплющити очі. Вночі у клекоті вибухів вікна світяться, як золоте доміно. Операція називається «Шок і трепет».

У кого шок, то це в моєї дружини.

— Апофеоз чоловічої цивілізації, — каже вона. — Вони таки розв’яжуть третю світову війну.

По світу хвиля протестів. Мільйони людей виходять на демонстрації. Називають цю війну бійнею, вимагають спинитися. Але їх в ім’я демократії розганяють кийками і сльозогінним газом.

Коаліція штурмує Багдад.

В Іраку розгулялись піщані бурі.

Клубок прадавніх конфліктів завихорюється у вогненний стовп.

Бог війни може бути задоволений. Меч у крові, щит відблискує полум’ям. Над людством з реактивним свистом проносяться літаки.

Світ приростає джихадами.

У Еквадорі в британське посольство шпурнули гранату.

Країни відкривають свої кордони для біженців.

А в нас тут свої імпрези. Міняли літеру в державному Гімні, щоб Україна на одну букву менше вмерла. Відновлювали давньоколишні норми правопису. Клялися, що не продавали «Кольчугу». Ніяк не могли вписатися у світовий контекст.

Свистить наш конверсійний чайник на кухні. Це сигнал. Дружина вже погодувала малого, уклала спати. Настає наш особистий вечірній час.

У таку промерзлу провесінь, у такій гнітючій реальності, це наше пізнє чаювання, ця тиха розмова, цей перламутровий полиск чашок і терпкий аромат цейлонського чаю, — може, це й маленьке щастя, але воно наше.

Набираєшся тепла на цілий наступний день.

Бомби б’ють по Багдаду.

Рада Безпеки закликає перейти до гуманітарних акцій.

Президент Америки грає в ґольф.

А політична Феміда все щось зважує на своїх терезах. Спритні політики перестрибують з шальки на шальку. Перекидають гирки своїх інтересів. Свинцеві гроби чекають своїх вантажів.

Наша держава ніби ж позаблокова і нейтральна, але вже муштрує хлопців на полігонах, лаштує свій протихімічний батальйон у Кувейт.

Аргументи донів і шевальє такі: Україна неодмінно має бути присутня у миротворчих операціях. Це не воєнні дії, це гуманітарна акція. На те ж він і РХБбатальйон, щоб захищати населення від радіаційних і хімічних небезпек. Тут, в Україні, він уже захистив, тепер захистить у Кувейті.

Що ж до воєнних дій, то вони там далеко. Редкая птиця долетить.

І ось уже до Кувейту щодня відбуває по два літаки. Деякі миротворці кажуть, що їдуть захищати мирне населення, інші відверто — щоб заробити. А один солдатик сказав журналісту: «Я хочу світу побачити».

— Який там світ на війні?! — плаче його бабуся.

На Багдад сиплються тонни бомб.

Вчора скинули дві глибинні.

Ох, ти ж, світова Мельпомено! Сьогодні Міжнародний День Театру. Який кривавий спектакль!

Кофі Аннан закликає припинити війну.

Європарламент прийняв резолюцію проти війни.

Але ворота в пекло уже не зачиняються.

Трупи на вулицях Багдада. Почались епідемії.

У Басрі ні води, ні світла. Місту загрожує гуманітарна катастрофа.

Табори біженців замело піщаними бурями.

Палає п’ятнадцять нафтових свердловин. Чорний дим валить на Кувейт.

А вони думали — нафта.

Наш РХБ-батальйон стоїть біля кордону з Іраком. Очі засипає пісок.

Птиця, може, й не долетить, розполохана бомбами, а снаряд таки долетів і гахнув кілометрів за сто від нашого батальйону.

І цілком несподівано для суспільства президент Буш назвав Україну в числі держав, що підтримали коаліцію. І чомусь наш президент не заперечив. Маленька Словенія заперечила, а велика Україна ні. Отже, потай вже перестрибнув, хитнулися лукаві політичні терези.