Ліна Костенко - Записки українського самашедшого

Зате борзо перехапали співробітників леді Ю, щойно Туреччина передала їх нашому правосуддю. Тепер їх експонують в наручниках, у прямому ефірі запихають у воронки. А також судять її чоловіка. Леді Ю приїжджає в суд, чоловік на лаві підсудних цілує її у плече. І все важче відрізнити серіали екранних детективів від серіалів нашої політики.

Однак вона леді незламна. Ходить на демонстрації. Полум’яно виступає з трибун. Сьогодні знову акція протесту. Не піду. Знову ходили в альянсі під різними прапорами. Носили опудало президента у смугастій тюремній робі. Розіграли якусь комедію «Народний трибунал», зачитали звинувачення під загальний регіт, засудили президента до довічного ув’язнення. І розійшлись.

Надто багато трагедій було у нашій історії. Проходимо стадію фарсу.

Ну, й звичайно ж, новий скандал, цього разу кольчужний. Україну звинувачують у тому, що вона постачала Іраку свої протиракетні «Кольчуги» в обхід санкцій ООН. Президент запевняє, що не постачала.

Я думаю, що всі все постачають, і всі в обхід. Проблема лише в тому, хто кого зловить за руку. Зловить той, у кого руки довші.

Наші миротворці у Сьєрра-Леоне похворіли на малярію.

У Вашингтоні з’явився загадковий снайпер. Стріляє невідомо звідки — і наповал. Застрелив чоловіка біля бензоколонки.

В Іраку емісари ООН шукають приховану від людства зброю.

— У тебе знову не почнеться інформаційна інтоксикація? — питає дружина.

— Але ж послухай, — кажу я. — Йдеться до війни з Іраком! Америка вважає, що там є зброя масового знищення.

— Там є нафта, — каже дружина. — Зброя масового знищення не там.

Мені вже й сопрано допікають. Одна поп-зірка все співає: «У слов’янки губи, як рахат-лукум». Ну співала б — як малина, як горобина, як конфітюр, як мед. Ні, подавай їй східні солодощі, в контексті усіх цих теперішніх воєн.

Баритон співає про кущ осінньої калини.

У повітрі настояний запах осені.

Це б ми поїхали до тещі в село, зібрали б урожай пізніх яблук. Поскладали б у кошики, занесли в льох. Але ж ні тещі, ні села. У садах дикі кабани риють.

Жовтень почався з того, що з вокзалу евакуювали людей. Хтось подзвонив, що вокзал замінований. Тепер це нерідко — то вокзал, то метро, то універмаг. Причому ніколи не знаєш, чи справді там заміновано, чи якийсь Борька надивився по телевізору і набрав номер.

На Атлантиці розгулялися урагани.

Накоївши лиха на Кубі, один тепер насувається на штати Луїзіану і Техас, а другий погнав на Мексику.

І чого це урагани так гарно називаються, такими ніжними жіночими іменами? Ізабель, Азалія, Наемі, Лілі.

У Каліфорнії цвіте розмарин. У нас облітає листя.

«Кольчужний» скандал то розростається, то вщухає. Якась така маніпульована «Кольчуга». Втім, що в політиці не маніпульоване?

Мальта, Словаччина і Словенія будуть членами Євросоюзу.

А ми? Коли ми вже увійдемо в Європу?

— Погано вивчаєш афоризми нашого президента, — зауважив Лев, інвертований на пустелю. — Він же чітко сказав, що ми для себе визначили «просьолочний шлях» у Європу. А це шлях довгий, забрьохаємося.

Де він взявся на мою голову? Прийде і знову зіпсує мені настрій.

Львівські вчителі вийшли з транспарантом: «Чи є майбутнє в України?»

З таким президентом нема.

А з такими нами?

— Одне з двох, — каже Лев, інвертований на пустелю. — Або це радянська влада зробила нас такими, або вона й стала можливою саме у цій частині світу, бо ми такі. Чогось же Гегель не вважав слов’янство суб’єктом історії.

Я з ним не згоден. У мені все протестує. Але я розумію, що є думки, які треба додумати до кінця. Принаймні змиритися з тим, що вони існують.

Снилося, що я ребром долоні розгатив телевізор. Звідти посипалися карлики і засновигали по хаті. Один дерся мені по штанині, другий на голову. Я їх струшував, як навесні у лісі кліщів.

Колега моєї дружини вже вийшла з лікарні. Цілком нормальна людина. Скромна, мовчазна, ввічлива, зайвий раз не подзвонить.

Борьчина мати ходить до психоаналітика. їй ввижаються кілери, ночами не спить. Зробилася забобонна через того містичного кажана. «Хонда» у неї залишилась, але вона рідко їздить, бо куди їй тепер їздити? Дачу хоче продати, але хто ж купить обгорілу дачу зі знаком чиєїсь біди? Влаштувалася на роботу в туристичній фірмі, де колись купувала путівки, тепер продає. Фірма успішна, займається елітним туризмом, навіть має свій рекламний буклет з розкішною брюнеткою на обкладинці. Брюнетка, звабливо усміхаючись, тицяє пальцем у глобус: «Вибирай і відпочивай», але чомусь потрапляє саме в гарячу точку і не відсмикує палець.