Ліна Костенко - Записки українського самашедшого

Здесь есть возможность читать онлайн «Ліна Костенко - Записки українського самашедшого» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2010, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Записки українського самашедшого: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Записки українського самашедшого»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман написано від імені 35-річного комп'ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він — заручник світових абсурдів — прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом.
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.

Записки українського самашедшого — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Записки українського самашедшого», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Боїмося, що суддів підкуплять. Уповаємо на справедливість. Віримо, що таки оберемо свого президента, і аж тоді вже нам усміхнеться Доля згідно з довготривалим прогнозом нашого Гімну.

Люди стоять на Майдані. На всіх Майданах України.

Це вже суцільний Майдан.

З гучномовця попереджають, що в центрі міста з’явилися провокатори. Мають на рукавах помаранчеві стрічки, часом зелені пов’язки. Прикидаються людьми Майдану, брудно лаються й провокують бійки.

— Зберігайте спокій і уникайте сутичок! — застерігають польові командири. — Пильно дивіться, хто поруч з вами. Ви їх впізнаєте, у них зовсім інші очі.

Але на Майдані провокатори нефункціональні. Вони швидко напиваються і їх гидливо витісняє живий, пружний і красивий натовп. Плечем до плеча стоять люди, спокійні і певні своєї сили. Вони радісні й розкуті. Я, на жаль, не такий. Я не люблю закликати й вигукувати, не піддаюсь загальному настрою, мене з душі верне, коли людські маси шаліють, прославляють чи скандують чиєсь ім’я.

Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно.

А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей.

Уже приїжджають з Донбасу не куплені й не підпоєні, не декласовані й специфічні — приїжджають нормальні стомлені люди. Декого зняли прямо зі зміни. Дехто думає, що тут справді переворот. Дехто просто хоче розібратися, що, власне, діється у столиці.

Хто їх намалював бандитами? Що ми не поділили? Хто нас розвів по різні сторони барикад? Чого ми боремося за них між собою? Ми ж повинні боротися за себе, а не за них! Зрештою, це Майдан, це віче, це давня наша традиція — сюди можуть прийти всі, крім тих, що за гроші, і кожен висловити свою думку, і спільно вирішувати свої проблеми.

Натомість вирішують за нас. А ми аплодуємо, ми скандуємо. А що ми знаємо, за великим рахунком, про тих, що пропонуються нам у вожді? На маскарадах піару ми ж не бачимо їхніх справжніх облич. Суб’єктивно мені подобаються ті чи ті, а об’єктивно я ж не знаю, які вони. Може, такі, може, інші. Може, і такі, й інші, що ще гірше.

Але на цьому відтинку історії саме ці постаті вийшли на кін. І стоять на головній сцені Майдану, і похитуються в такт мажорним ритмам, прикладають руки до серця і співають разом з народом.

А хто б вони були на цій сцені, якби люди не з’їхалися зі всієї України? До кого б вони тут зверталися? До глухих фасадів? До засніжених дерев? До бутафорського глобуса? До козака Мамая з відпиляною баклагою?

Боронь Боже, відчують себе вождями, обранцями, провідниками нації!

Не треба вже поводирів. Нація не сліпа.

Лунають голоси з динаміків, виступають люди відомі й невідомі, промовляють палко і пристрасно, закликають повалити злочинну владу.

Мене теж пориває виступити. Я маю що сказати. Але коли я побачив, хто виникає на тій сцені біля нашого лідера, я передумав. Щойно ж їли з рук тієї злочинної влади, приймали звання й нагороди, а вже переметнулися, вже вони тут. А що, коли ця сцена не що інше, як подіум, а всі вони поп-моделі, діджеї суспільної свідомості? Я ж не знаю, хто їм замовив музику, хто на який здатен кульбіт. Може, для них це шоу, акробатичний трамплін до влади. Ми повстали, а вони імітують. Може, й ці помаранчеві прапори, і стрічки, й шалики лише продукт політтехнологій, психологічно вивірений дизайн.

І взагалі помаранч — це не наш овоч (лізе в голову: бананова республіка, Оранжева республіка). Наш прапор кольору поля і неба, за нього віддавали життя кращі люди всіх поколінь. І якщо вже нас не стає боротися під нашим національним прапором, якщо нам потрібен цей форс-мажор…

Але я відігнав цю думку. Я хотів їм вірити.

Всі хотіли.

Зрештою, це гарний колір, у Нідерландах це королівський колір. Він як очисне помаранчеве полум’я, в якому має згоріти вся нечисть. Навіть щити омонів робляться помаранчеві у відсвітах прапорів. Між ними й нами пурхають надувні помаранчеві кульки. Дуже амортизує.

Приїхала московська опозиція, одягла помаранчеві шарфики.

Європарламентарі обіцяють розповісти своїм онукам про українську Помаранчеву революцію. Її вже називають елеґантна революція, революція усмішок. Може, це вже і є та довгождана усмішка Долі?

Потроху міняється тональність Майдану, примовкає «Плач Єремії», пісні героїчні, стрілецькі й народні. Зникає дух опору, пафос протистояння, саркастичний національний бурлеск. І ось уже премила російська пісенька, знайома ще з радянських часів, починає домінувати над Майданом — «Оранжевые дяди, оранжевые тети, оранжевый верблюд!». Це вже як лейтмотив Майдану, як його позивні. А що вона російська, то ми ж не якісь націоналісти, ми прихильні до всіх народів. Ми добрі, ми великодушні, ми коли перемагаємо — даємо перемогти нас.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Записки українського самашедшого»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Записки українського самашедшого» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Записки українського самашедшого»

Обсуждение, отзывы о книге «Записки українського самашедшого» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x