Ліна Костенко - Записки українського самашедшого

— Добре, — сказав я. — Передам. Дуже слушна порада.

Наприкінці квітня загинуло ще двоє миротворців, третій тяжко поранений. Батальйон був обстріляний майже впритул. На вулицях горить українська бойова техніка.

Філіппіни вже вивели свої війська.

Іспанія виводить.

Польща скорочує свій контингент.

А наші захрясли у тих вавилонських пісках, і принаймні до президентських виборів ніхто їх звідти не виведе.

А ти кажеш, воно мені треба. Воно нікому не треба.

Але патріоти у своєму репертуарі — провели конференцію «Українське суспільство від розбрату до єдності». Яка може бути єдність на такій Голгофі? І де вони бачили розбрат? Роз-брат, це коли між братами. А хіба ці люди, що запустили пазурі в Україну, нам брати? Віками її розпинають, штрикають у груди, перевіряють,

чи ще жива, чи здригнеться? Віддеріть їх від тіла нації і відкиньте чимдалі, отоді й буде єдність.

А якщо це справді розбрат між братами, то такі брати нічого не варті.

І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду.

В ніч на 1 травня ще десять країн стали членами Євросоюзу, і серед них Польща. Дружина то радіє, то плаче. Переживає за Україну, радіє за поляків. Вони там співали й танцювали до ранку. На весь світ транслювався концерт з Королівської площі, гриміла «Ода до радості» Бетховена.

Президент Польщі підняв європейський прапор.

Поляки передали українцям прикордонний стовп Євросоюзу.

От і опустилася перед нами ще одна завіса. Тільки та була залізна, а ця прозора, Шенґенська. Весь наш політичний хорор буде видно, як у кіно.

59-ту річницю перемоги над фашизмом відзначили грандіозним салютом — в степах України вибухнув склад боєприпасів. Снаряди свистіли над головами, вибухали в садах і городах. Трава під ногами горіла, солом’яні стріхи ставали дибом. Люди бігли, як у війну, але тепер вже розбомблені своїми.

Третій день гримить, з великим розльотом.

Евакуйовано чотири села.

А ще ж недавно вибухало в Артемівську.

Вибух у Дамаску.

Вибух у Пакистані.

У Багдаді постійні вибухи і вуличні бої.

Словом, скоро, як на Івана Купала через вогонь, людству доведеться стрибати через вибухи.

Рідко яка пташина долетить до середини Стікса.

— Тобі треба було бути істориком, — сказала дружина.

Можливо. Але якимсь таким дивним істориком. Я ж не досліджую певні періоди, не інтерпретую фактів, подій. Просто я хочу знати, крізь що проходить людство, крізь що проходжу я.

Кадр змінюється кадром, миготять і кліпають кліпи, перемикаю канал.

У Каліфорнії горять ліси.

На південну Африку випав сніг.

У Таїланді помер леопард від пташиного грипу.

У Колумбії вкрали єпископа.

Сюрреалістичний Вавилон сучасного світу.

Американські вчені уловили сигнали з Космосу, десь між сузір’ям Риб та Близнюків. І то ж не була музика сфер. Надпотужний радіотелескоп, що стоїть у ПуертоРіко, зафіксував щось дуже схоже на сигнали з іншої галактики.

Видно, вони там розхвилювалися, вже подають знак.

У степах і далі гримить. Осколки, як шрапнель, б’ють по вікнах. Горіла школа. Горіла нафтобаза. Кілька снарядів ударило в цвинтар. Прямим попаданням пошкодило газопровід. Поїзди наче спіткнулись, завмерли на місці. У Мелітополі оголошено надзвичайний стан. У Запоріжжі цілу ніч приймали потерпілих. Станція переливання крові просить здавати кров. Але ж там десь і Запорізька атомна станція! Добре, якщо не в радіусі розльоту. Мало нам Чорнобиля.

Тим часом у Росії вдруге обраний Путін під президентські фанфари пройшов анфіладою кремлівських кімнат. Двері перед ним розступалися, як Сезами, ряди почесних гостей шанобливо схиляли голови. Склавши присягу на Конституції, він виголосив промову про велич Росії і вийшов на Соборну площу. Народ не безмолствував, народ занімів од захвату. Внутрішньо калатав Цар-колокол, аж підскакував, хотів вистрелити Царпушка. Гриміло урочисте глінківське «Слався!» Царственно пройшов президентський кортеж.

Щоправда, в День Перемоги у Грозному прогримів кривавий салют — 56 поранених, 6 загиблих, серед них і глава республіки Ахмад Кадиров. Але на велич Росії це не вплинуло.

У нас баритони співали: «Перемога, перемога, перемога! Не забудемо нікого і нічого». Військовий хор грянув: «Эх, путь-дорожка фронтовая! Не страшна нам бомбежка любая». Розчулені ветерани змахували сльозу. В степах продовжувалась бомбьожка. Пішов дощ, може, трохи пригасить.

Прем’єр оглянув територію з повітря, облетів постраждалі райони. Бачив вибух в ілюмінаторі. І дійшов висновку: «Треба наводити порядок у військових силах». Президент висловив докорінно іншу думку. «Ми живемо в техногенному світі, — сказав він, — і від техногенних катастроф ніхто не застрахований». А до чого тут техногенний світ? Воно ж вибухнуло від нехлюйства, вибухнуло вдень, о першій годині дня. Щось пиляли, щось крали, хтось кинув недопалок.