Кейт Аткинсон - Руїни бога

Він не озвучив цього редуктивного аналізу Віолі: вона надто легко з ним погодилася б. Донька не розуміла, яких страшних моральних компромісів вимагає війна. Моралі не місце на полі битви, якщо результат її ще невизначений. Вони були на правильному боці, на боці правди — у цьому він не сумнівався. Бо, врешті, яка була альтернатива? Аушвіц, Треблінка? Генні, яку заштовхали до печі?

Тедді поглянув на Сонні, який згорбився, обпершись на умивальник, і зрозумів, що внукові цього не зможе пояснити.

«От старі пердуни», — думав Сонні, дослухаючись до дискусії: аргументи літали туди-сюди, як м’ячик у настільному тенісі. У дитинстві настільний теніс йому подобався (він раз зіграв і йому сподобалося), хоча, здається, дитинства як такого в нього не було. Вони — він, Берті й дідусь Тед — поїхали на літні канікули у якийсь старий занедбаний будинок, де в гаражі чи сараї був стіл для настільного тенісу. Це були найкращі канікули в його житті. Ще там були коні («Віслюки», — виправила Берті) й озеро («ставок»).

Суперечка на кухні не стихала. «Ха-ха».

— І тому ти купив кавомолку фірми «Філіпс»? Хочеш сказати, що у них під час війни були чисті руки? З війни ніхто не виходить із чистими руками.

— У «Філіпс» якраз доволі-таки чисті. Після війни Фріца Філіпса визнали Праведником між народів. Це значить, що він помагав євреям, — пояснив Тедді внукові.

— То й що? — відмахнулася Віола; отже, вона програвала.

Сонні позіхнув і побрів геть з кухні.

Віола втекла до саду. Там було не так чисто, як раніше, але все свідчило, що батько й досі не оминав жодної дрібниці. Квасоля вилася по підпорках, троянди були здорові, не поточені паразитами. На труну матері батько поклав не магазинний букет, а квіти з їхнього саду. Віола тоді подумала, що мати заслужила щось ошатніше й гарніше, оформлене рукою професіонала. «Домашнє краще», — сказав їй батько. «Навпаки», — подумала Віола.

Він не любив марнотратства, а Віола не розуміла, чому це погано. Не можна викидати речі, які ще працюють. (Голос Здорового Глузду). У порожніх баночках від йогурту буде розсада, з черствого хліба й пирога вийде пудинг, а м'ясні обрізки можна перемолоти на фарш. («Хто зараз морочиться з м'ясорубкою?») Старі вовняні светри він розрізав і набивав ними подушки. З усього, що не встигало втекти, робив варення чи джем. Виходячи з кімнати, треба вимикати світло й закривати двері. Віола, звісно, цього не робила. В дитинстві в неї ніколи не було паперу для малювання — їй віддавали обрізки шпалер. («Просто переверни, прекрасний папір»). Вікна мили оцтом і газетами. Недоїдки викидали в компост чи пташкам. Батько знімав волосся з гребінців і лишав надворі, пташкам на гнізда. Він був просто-таки одержимий пташками, які жили у них в саду.

Він не був злий — це вона мусила визнати. Вдома завжди було тепло — навіть жарко, центральне опалення виставлене на максимум. Він давав їй багато грошей на кишенькові витрати й дозволяв самій вибирати одяг. Їжі не бракувало. Її дратувало, що майже все було із саду — фрукти, яйця, овочі, мед. Але не курчата — курчата були від м'ясника. Курчат убивати він не міг. Він дозволяв їм дожити віку, в саду кишіли старі кури.

Улітку вона нескінченними годинами горбатилася в саду, як кріпачка — руки ставали липкі від малини, червоної і білої смородини. Її дряпав аґрус, жалили оси, кусали мурахи, бридили слимаки й черви. Чому вони не могли купувати їжу в яскраво освітлених супермаркетах, вибирати барвисті пакети інгредієнтів, лискучі фрукти й овочі, привезені здалека, зібрані іншими людьми?

Зараз, як бути чесною з собою (вона знала, що це вдавалося їй не завжди), їй бракувало обідів, які тоді її так дратували. Батько привласнив старі кулінарні книги, які належали ще Ненсі, й у неділю готував смаженю, яблучні пироги, печеню й запіканки з ревенем. Усі казали їй, що батько крутий. Його любили її вчителі — почасти тому, що вони любили Ненсі, але почасти й тому, що він перейняв на себе материнські обов'язки. Вона не хотіла, щоб він був їй матір'ю, вона хотіла, щоб її матір’ю була Ненсі.

(«Ми були серед перших адептів зеленого руху. Я виросла в оселі з глибокою екологічною свідомістю, де все було своє. Ми самі вирощували овочі, повторно переробляли відходи, випереджали епоху в тому, що стосувалося поваги до планети». Тедді дуже здивувався, прочитавши це в інтерв'ю у кольоровому недільному додатку до якоїсь газети. Це було незадовго до того, як з «Феннінґ-Корту» він переселився до будинку для старих).