Кейт Аткинсон - Руїни бога

Він хотів запропонувати Ненсі руку і серце. Може, й сьогодні. У день величної історичної драми, щоб колись Ненсі розповідала дітям (адже у них будуть діти): «Знаєте, ваш батько зробив мені пропозицію того дня, коли почалася війна». Тедді здавалося, що він і так із цим затягнув — може, аж занадто. Спершу він чекав, доки Ненсі закінчить математику в Кембриджі, потім — доки вона допише дисертацію. Її дисертація була про «натуральні числа». Як на Тедді, не такі вже вони й натуральні. Не чекати ж тепер, ще й доки закінчиться війна? Хто зна, на скільки це затягнеться.

Тедді було 25 — на думку матері, він і так уже занадто затягнув із одруженням. Вона хотіла внуків, мовби ті внуки, які в неї вже були, її не цікавили: у Памели було «троє синів, і ми ще не зупиняємося», а у Моріса — син і донька. «Повний комплект, як риба з картоплею», — сказала Урсула. Тедді вкрай рідко бачив нащадків Моріса — Сильвія доповідала, що вони «нуднуваті».

Шлюб із Ненсі видавався йому неминучим. Та й чому ні? «Любляться з дитинства», — казала місіс Шоукросс, яка плекала романтичні ідеї. Його мати була до такого менш схильна.

Усі були певні, що вони поберуться, навіть Сильвія, хоча їй здавалося, що Ненсі «замудра» для заміжжя. («У шлюбі тупіють»).

— Та й кого я знайду, крім Ненсі? — питав Тедді в Урсули. — Вона найкраща людина, яку я знаю, і то з великим відривом. Ще й найдобріша.

— І ти її любиш. І ти знаєш, що ми всі її любимо.

— Звичайно, люблю, — сказав Тедді. (Хіба хтось у цьому сумнівався?). Він взагалі знав, що таке любов? Любов до батька, до сестри, навіть до пса — так, але любов чоловіка до дружини? Нерозривне переплетіння двох життів. Чи спільне ярмо. («У тому й річ, — казала Сильвія, — інакше ми б усі пустилися берега»).

Він думав про Адама і Єву, він думав про Сильвію і Г’ю. Ані перші, ані другі не були добрим прикладом.

— А як же батьки Ненсі? — питала Урсула. — Чим тобі не добрий приклад? Майор і місіс Шоукросс щасливі, бодай так виглядає.

Але вигляд і дійсність — це різні речі. Хто зна, які таємниці приховує шлюб?

Він любив Ненсі в юності — але то було інше почуття, високе, чисте, дитинно невинне. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно.

— А по суті, — питала Урсула, — як ти почуватимешся, якщо з нею не одружишся?

Тож думав: звичайно, він одружиться з Ненсі. Оселяться у приємному передмісті, неминуче заведуть дітей, він просуватиметься по службі в банку, аж доки робітники не почнуть звертатися до нього так шанобливо, як зараз зверталися до батька. А може, і ні.

Ненсі — не єдине гостре лезо, яке затупиться у шлюбі. Майбутнє зімкнулося навколо нього, як пастка. Може, ціле життя — це наставлений на нього капкан? Не треба було вертатися з Франції. Треба було здолати лінощі, перестати вдавати, наче в нього душа поета, і натомість не боротися зі своїм авантюризмом, а рушити далі на схід, досліджувати далекі краї імперії — може, Австралію. Дикі незаселені землі, де люди творили себе самі, а не ставали витвором навколишніх. А тепер було вже пізно. Тепер його творитиме не географія імперії, а архітектура війни.

Вони дійшли до луки, де паслися дійні корови. Тедді зірвав кілька довгих травинок і погукав корів, але ті лише зміряли його коротким байдужим поглядом. Він закурив, зіпершись на ворота. Гаррі незграбно повалився на землю — його ребристі боки тяжко здіймалися. «Бідолашка», — сказав Тедді, нахиляючись, щоб почухати старого пса за м'яким вухом. Він думав про Г'ю. У банку вони не перетиналися, проте інколи батько запрошував його пообідати у клубі на Пел-Мел. Незворушний світ фінансів личив Г'ю, проте для Тедді він не звістував нічого, крім задушливої нудьги, а часом просто-таки страждань.

Звісно, незабаром батько вийде на пенсію, порпатиметься в землі, кунятиме над відкритим журналом про крикет у саду чи бурчальні, докучатиме Сильвії. Саме так Г'ю через рік і знайшли — на шезлонгу в саду, з розгорнутим журналом про крикет на колінах. Заснув навіки. Навіть ця тиха-претиха смерть, здавалося, дратувала Сильвію. «Він просто полишив цей світ!» — скаржилася вона, мовби він чимось її скривдив. Може, так і було.

«Тато ніколи не завдавав нікому клопоту», — писала Урсула до Тедді в Канаду на благенькому блакитному папері. Чорнило непоправно розпливлося там, де на сторінку впала сльоза.

Тедді розчавив недопалок каблуком і сказав:

— Ходімо, Гаррі, а то ланч пропустимо.

Пес слів не почув, але не підвівся навіть тоді, коли Тедді його злегка підштовхнув: він аж злякався, чи не заморив старого. Пес схуд, проте все одно був тяжкий: Тедді навряд чи зумів би донести його додому, хоча, мабуть, таки спромігся б, якби не було на те ради — хіба ж хочеш, мусиш. На щастя, Гаррі героїчно зіп’явся на ноги, і вони повільно рушили до дому Ненсі.