Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

У такий спосіб відвалившись від свого дискредитованого давнього друга, Арґалія Турок прокладав собі шлях на посаду condottiere Флоренції. І був приємно здивований, коли йому запропонували контракт на постійній основі, а не на якийсь місяць чи два. Зазвичай його колег-воїнів у ті часи наймали лише на три місяці, а їхня оплата залежала від успішности воєнних операцій. Як на ті часи, то Арґаліева грошова винагорода була досить високою. На додачу герцог Джуліано надав своєму новому капітанові резиденцію у Віа Порта Росса з обслугою та щедрою грошовою допомогою на її утримання.

– Мабуть, мене рекомендував адмірал Дорія, – сказав він герцогові Джуліано, охоче погодившись на гарні умови.

– Він сказав, що ти єдиний варвар-виродок, з яким би він не хотів битися ні на морі, ні на суші, навіть якби ти був голий-босий як необрізане дитя і в руці тримав кухонний ніж, – відповів елегантно герцог.

За легендою, родина Медичі володіла чарівним дзеркалом, що показувало правлячому герцогові образ найбажанішої жінки у сущому світі, і саме в цьому дзеркалі попередній Джуліано де'Медичі, дядько теперішнього правителя, якого вбили в день заколоту Пацці, вперше побачив обличчя Симонетти Веспуччі. Однак після її смерти дзеркало потьмяніло і не спрацьовувало, ніби не бажало плямувати пам'ять про Симонетту, показуючи замість неї менш вродливих жінок. Під час родинного вигнання дзеркало якийсь час залишалося на своєму місці на стіні покою, що називався спальнею дядька Джуліано, в старому домі на Віа Ларґа, але через вперте небажання функціонувати як інструмент об'явлення і як звичайне дзеркало його, зрештою, зняли і помістили в комірчину, таку собі шафку для мітел у стіні однієї із спалень. Аж раптом після обрання Папи Лева X дзеркало знову засвітилося, і, як переповідали, дівчина-служниця зомліла, коли відчинила комірчину і побачила у затягнутому павутинням кутку жіноче обличчя, яке сяяло нетутешньою вродою.

– В усій Флоренції такого обличчя нема, – промовив новий герцог Джуліано, коли показали йому диво; вдивлявся він у дзеркало, а його здоров'я і манери поведінки поліпшувалися просто таки на очах.

– Повісьте дзеркало знову на стіну, я обіцяю дати золотий дукат жінці або чоловікові, які приведуть до мене це принадне створіння.

Покликали художника Андреа дель Сарто, аби він подивився на чарівне дзеркало і перемалював з нього красуню, але дзеркало так легко не вдалося обдурити, адже чарівне дзеркало, з якого можна перемальовувати окультні зображення, дуже скоро втратило б роботу; тож, коли дель Сарто глянув у дзеркало, крім себе, не побачив жодної живої душі.

– Ні, нічого, – сказав Джуліано розчаровано. – Я знайду її, і ти намалюєш її з натури.

Після відвідин Сарто герцог розмірковував над тим, чи справа тут, часом, не в низькій оцінці генія митця з боку дзеркала; однак на даний момент він був найкращим художником з усіх наявних, оскільки Санціо перебував у Римі, сварячись з Буонарроті у Ватикані, а старий Філіпепі, який очманів від смерти Симонетти і благав поховати його в її ногах, очевидно, свого не домігшись, уже давно помер у злиднях і всіма забутий, неспроможний стояти без двох костурів. Учень Філіпепі Філіппіно Ліппі був популярним майстром festaiuoli, що організовував міські паради та вуличні карнавали, художником, від чиїх робіт натовп шаленів, але він був непридатний для задуманої герцогом Джуліано роботи. Отже, дель Сарто не підходив, але заковика була ще в тому, що дзеркало надалі функціонувало тільки наодинці з герцогом Джуліано. Наступні кілька днів він шукав приводу для усамітнення у своїй спальні кілька разів на день і споглядав неземну вроду, а придворні, занепокоєні його загальним станом здоров'я і неврастенічним виглядом, почали готуватися до найгіршого і дедалі частіше з тривогою позирали у бік його ймовірного спадкоємця Лоренцо. А тоді чарівне створіння в'їхало до міста поряд з Арґалією, і настав час l'ammaliatrice [51] Зачарування (італ.). .

Вона мала двадцять два роки і була майже на чверть століття молодшою за нього, але коли запитала іль Макію, чи він хотів би пройтися з нею своїм лісом, він підскочив з готовністю схибленого від кохання юнака. На ноги зірвався також і Аґо, що трохи роздратувало Ніколо; що, це ледащо все ще тут? І він збирається супроводжувати їх на прогулянці? Ох і надокучливий, дуже надокучливий, але за цих обставин, мабуть, украй потрібний. Потім з'явилася перша ознака виняткового дару принцеси. Дружина Ніколо Марієтта, зазвичай дуже ревнива і сварлива жінка, радо пристала на цю пропозицією, і то з таким тоном, який аж ошелешив її чоловіка.