Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Ти маєш дві хвилини, – промовив він, – аби переконати мене не викинути тебе за облавок.

Арґалія глянув йому просто у вічі.

– Ви вчините дуже нерозумно, – збрехав він, – бо я – людина з дивовижним і надзвичайно багатим досвідом. Я шукав щастя по всіх усюдах і одного разу навіть скарав на горло велета – раз-два\ Я заколов кинджалом Бездушного Чаклуна, опанувавши перед тим секрети його чарів, а окрім усього іншого, я знаю мову змій; колись я знався з королем риб і жив у будинку жінки, що мала сімдесят синів і тільки один казанок. Я можу перетворюватися на лева, орла, собаку чи мурашку, а вам знадобиться сила лева, зір орла, вірність собаки, а також я можу сховатися від вас, перетворившись на мураху, і ви ніколи не знатимете свого убивцю, який заповзе вам у вухо й отруїть вас. Одне слово, мене треба стерегтися. Я – малий, але вартий вашої компанії, бо живу за тим самим принципом, що й ви.

– І що ж то за принцип, можна дізнатися? – домагався Андреа Дорія з деякою насмішкою. Він мав випнуте підборіддя, злосливий рот і блискучі очі, від яких ніщо не могло сховатися.

– Мета виправдовує засоби, – відповів Арґалія, пригадуючи слова, які любив казати іль Макія з приводу етики застосування кореня мандрагори з метою спокушання недосяжних жінок.

– Мета виправдовує засоби, – здивовано повторив Дорія.

– До біса непогано сказано.

– Я сам це придумав, – промовив Арґалія. – Я так само, як і ви, в дитинстві залишився без гроша, і мені, так само як і вам, нічого не залишилося робити, як зайнятися вашою справою; сироти знають, що вони виживають тільки тоді, коли будуть готові робити все, що від них вимагається. Без жодних обмежень. – І що ж то казав іль Макія після того, як повісили архієпископа? «Виживають найпридатніші».

– Виживання найпридатніших, – розмірковував Андреа Дорія. – Це одна із надзвичайно потужних думок. Ти також це придумав?

Арґалія схилив голову, ніби трохи засоромився.

– Ви були сиротою, – правив він далі, – і добре знаєте, що незважаючи на дитинячий вигляд, я – не безпомічне дитя. «Дитина» – це безпечне і розніжене, захищене від правди світу створіння, якому дозволено марнувати роки на прості ігри й вірити, ніби розуму можна навчитися у школі. «Дитинство» – це розкіш, яку я не можу собі дозволити. Правда про «дитинство» ховається у найбільш неправдоподібних історіях у світі. Діти наражаються на чудовиськ і демонів, а виживають тільки тоді, коли вони безстрашні. Діти мало не вмирають з голоду, якщо тільки вони не звільняють чарівну рибку, котра виконує їхні найпотаємніші бажання. Дітей живцем пожирають тролі [37] Тролі – казкові істоти скандинавських країн. , якщо тільки вони не зможуть забалакати їх до сходу сонця і підлі істоти не перетворяться на камінь. Дитина має знати, як кинути монету, аби дізнатися про майбутнє, як кинути монету, аби прив'язати чоловіків і жінок так, як хоче дитина, як виростити рослину, на якій потім можна знайти ці чарівні монети. Сирота – це доросла дитина. Наше життя – це життя казок і всього незвичайного.

– Дай цьому балакучому філософу щось попоїсти, – розпорядився адмірал Дорія, звертаючись до боцмана, страхітливого моряка, що нагадував буйвола і якого звали Чева. – Поки йтимемо морем, цей гоблін нам пригодиться; нехай порозповідає мені свої побрехеньки.

Виводячи Арґалію з капітанської каюти, боцман міцно тримав його за вухо.

– Не думай, що ти викрутився, базікало, – сказав він. – Живий ти лишень з однієї причини.

– Ой, – сказав Арґалія, – і що то за причина?

Боцман Чева ще міцніше стиснув вухо. На правому боці його обличчя виднілося татуювання скорпіона, а очі були мертвими, як у людей, що ніколи не сміються.

– Причина в тому, що тобі вистачило нахабства чи то зухвальства подивитися йому в очі. Якби не подивився в очі, він би вирвав тобі печінку і нагодував би нею чайок.

– Перш ніж померти, – відповів Арґалія, – я стану таким же командиром і чинитиму так само. А що ти? Тобі краще дивитися мені в очі, бо в іншому випадку…

Чева дав йому доброго запотиличника без найменшого натяку на прихильність.

– Ну, зачекай ще трохи, пуцьвірінку, – сказав він, – поки що твої очі можуть дивитися лишень у мою бісову матню.

Хай там що казав Чева Скорпіон, однак байки Арґалії мали якийсь стосунок до його порятунку, бо виявилося, що страхітливий адмірал Андреа Дорія мав слабість до них, як кожний тупий велет. Вечорами, коли море ставало чорним, а у небі пропалювали дірки зорі, адмірал, бувало, курить опійну люльку під палубою і кличе хлопця-розповідача.