Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Щойно повечеряла, як у двері постукала сусідка з квартири навпроти Рита. Базікало страшне ця Рита…. За радянські часи працювала в сфері торгівлі, а тепер перекваліфікувалася у мерчендайзера. Рита вивернула купу новин. Син її перейшов на нову роботу: раніше розповсюджував пшоно, а тепер – гречку. Сашко Марковський одружився, а в Суханкіних народилася онука. Тіна з сьомого поверху, ефектна блондинка за шістдесят, яка завжди якось дивно вдягалася (наприклад : під рожеві на високих підборах боти – ядуче зелену куртку, або в страшну спеку – чорний костюм з капелюхом у вигляді таблетки з вуалькою) вийшла черговий раз заміж. А багатії Голобіни емігрували до США.

– Ти краще скажи, хто замість Іхтіозавра в'їхав?- втомлено спитала Ольга.

– Якого іхтіозавра? – сусідчини очі полізли на лоба.

– Чи як його там?

– А!!! Птеродактиля?

– Так, Птеродактиля…

– А!!! А ти ще не знаєш? Художник!

– Художник?

– Так, художник… Та тільки невдаха.

– Невдаха? Чому невдаха? Бородань… Розхристаний такий…

– Мій Котя його знає.

Ритин брат, сорокап'ятирічний «колобок» Костянтин, теж був бороданем і теж – художником. Але успішним… Котя вважався зразковим сім'янином, і увесь час тільки й торохтів про свою дитину: то його донька, восьмирічна Мася, те, то його Мася – це… Як Мася прокинулася вранці і далі цілісінький день в подробицях, до того моменту, як вона пішла у ліжко. А враховуючи, що Масін день (як звали дівчинку насправді, Ольга все забувала спитати) був розписаний по хвилинах (танці, мови, акробатика і то ще не все), говорити Коті було про що. Переслухати його було неможливо. Колись Рита запросила сусідку на свій день свого народження, і там був Котя, який нікому не давав рота розкрити, навіть своїй сестрі, яку він перебазікав. Чомусь Оля думала, що і малює Котя лише свою Масю. Втім, ні… Виявилось, що головні персонажі його картин – «мамі» й «папі», які емігрували до Німеччини і жили там у притулку для людей похилого віку. Зрозуміло, що німецький притулок не порівняти з українським: медичне обслуговування, сервіс і таке інше. Котя їздив до батьків по два рази на рік і привозив звідтіля безліч ескізів та картин. Тоді ж він і продемонстрував своє полотно, яке підніс сестрі у подарунок: коротко стрижена сива худа бабця на тлі акуратного двоповерхового будиночку. Кругом зеленіли такі самі коротко стрижені свіжовимиті охайні газони (Ольга тоді ще згадала свою бабусю, яка до кінця днів кожного ранку розчісувала своє довге чорне волосся і закручувала косу кругом голови). Навколо «мамі» з’юрмилася купка однаковісіньких стандартно стрижених і сивих кощавих бабусь. Одна в одну. Якби одна з них не видалася трохи вперед, то важко було б розпізнати, хто з цих бабусь «мамі». А Котя супроводжував розглядання картини «жахами» про нещасні долі бабць з німецького притулку – у кожної своя трагедія і кожну можна окремо вимальовувати. Ольга тоді мало не засміялась… Що б то була за серія з десяти однакових картин і з приписом на звороті про долі бабусь… А вголос не в жарт запитала: а чому Костянтин не малює мешканців наших, українських притулків? Адже тут більш обтяжуюча картина… І в наших бабусь теж страшні долі. На що Котя миттєво відреагував: «Навіщо мені чуже горе? ..». Таким от «художником» був Котя.

А цей новий сусіда дуже відрізнявся від Коті. Недбало одягнений, у старих джинсах, які висіли на ньому як на кілку. Проте неохайним він був не богемно, а по-справжньому. На вигляд років 40-42, проте погляд – чіпкий… Обміряв її в ліфті очима з голови до ніг й миттю все зацінував.

…– Розлучився з дружиною, квартиру продали, – теревенила Рита, – і йому ця двушка дісталася. Батько ще живий, а мати померла. Могла б тобі його запропонувати, та він ненадійний, тобі – не пара… Одного часу запиячив, а зараз чи закодувався, чи сам кинув… Бідна дружина з ним настраждалася. Сама вона в банку працює… З ранку до ночі … Тягла сім’ю на собі, бо які в такого художника можуть бути заробітки? Котя мій з галерейниками співпрацює, і його картини за кордон вивозять… Живопис на заході зараз дуже затребуваний. Котя намалював портрет самого банкіра Глауберова!… І той йому одвалив за це непогану суму.

«А баби з німецького притулку – для душі?»- мало не запитала Ольга та вчасно оговталася. А Рита заливалася… «А цей живописом не захоплюється. Написав якісь дурні картини: «Жертва кредиту», «Прохач у оліхарха». І змалював самого Глауберова… Уявляєш? Стоїть якийсь інтелігентик і просить у Глауберова грошей. Або як тобі його картина «На дозвіллі»? Бізнесмен сидить у ресторані, їсть курку руками, а навпроти нього дівчина засоромилась. І не карикатура якась… Не абстракціонізм! Справжня картина, з усіма світлотінями й за правилами образотворчого мистецтва. З таким малюванням далеко не заїдеш…. Сьогодні все залежить від рейтингу. Без рейтингу – і не сунься нікуди. А рейтинг створюють ті самі галерейники, якими цей дурник нехтує…