Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Та в їхньому суді ще нічого… Працювати можна… А от у Заводському районі, так там – просто якесь товариство закритого типу. Там один суддя – син начальника міськвідділу міліції, другий – син відомого в місті банкіра, третій – жовторотий син голови суду Шевченківського району, а у четвертого жінка – нотаріус, яка таке там крутила з нерухомістю, що справа набула розголосу…

8

Двадцять перший канал колись належав олігархові, котрий тепер вже мало втручався в журналістські справи – дав кілька прізвищ своїх товаришів, до яких не можна було в'язнути, а про міську владу сказав так: чіпайте та не заривайтесь. Потім олігарх поступився своєю часткою головному редакторові Петрову та його заму Крищенкові, лишивши собі десь 30% акцій. Петров мав на каналі свою авторську програму «Петрівська затока», яку він репрезентував як «проникливі розмови на злободенні проблеми». Насправді розмови були нудними, а проблеми нікого не пекли. Зазвичай головний редактор саджав себе поміж двох гостей і щось бубонів про комунальне господарство та автоперевізників. У якості гостей на «Петровській затоці» переважно товклися його друзяки з владних структур – череваті булькаті дядьки, у порівнянні з котрими сорокарічний сухорлявий Петров почувався більш-менш впевнено. Іноді траплялися й сторонні, та з ними головний редактор ставав суворим и намагався ставити їм «гострі» питання на кшталт: чому в місті нема гарячої води або чому не вивозять сміття? З часом Петров змінив формат своєї передачі: суворий правдоруб та правдопошуковець з іміджем завжди заклопотаного проблемами городян, вимогливо опитував своїх гостей, сидячі на умовній вуличній лаві під ліхтарями… Аж ось під час чергових виборів на злощасну лаву вмостився сам олігарх… І всі побачили іншого Петрова… Підлабузницьки кривлячи рота він заглядав хазяїну в очі, начисто забувши про свій суворий імідж. Неначе розпластавшись та по-дурному підхихикуючи, він спочатку намагався вставити у монолог хоч слово, а потім кинув цю ідею і завмер у позі нашорошеного ховрашка… Згодом таки наважився і бовкнув таке, що олігарх прикрикнув на головного редактора просто в прямому ефірі і продовжив розповідати якусь дурницю про поводження свого політичного опонента у театрі: коли всі плакали, він заходився од сміху, а коли всі реготали – щось старанно занотовував у блокнот. «Що взяти з людини, яка не переймається драматургією визнаного класика!» – спитав олігарх, здійнявши по-театральному руки догори.

З часом він остаточно втратив інтерес до провінційного каналу, бо купив їх аж три загальнонаціонального масштабу. Петров та його заступник Крищенко скористалися цією нагодою та викупили контрольний пакет акцій 21 каналу, створивши для цього кіпрську компанію. Відсотків десять ще щось лишилося і державі, та цього вже ніхто не пам’ятав.

Зараз Петров знаходився у своєму суворому іміджі. Він викликав до себе молоду журналістку Аллу Жинсовську і вимогливо та терпляче її повчав:

– В твоїх репортажах – задовгі стендапи. Я розумію, що ти хочеш, щоб твоє обличчя пізнавали, але є межа. Я ж казав – 20-30 секунд і не більше.

Дівчина сиділа перед шефом похнюпившись… Вона тільки вчилася працювати репортером і намагалась уловлювати всі зауваження шефа. Головний редактор начебто схаменувшись, вийшов на мить з образу і трохи пом’якшив голос. У Алли чоловік – відомий в місті бізнесмен. Не раз з ним пиячили, і нема чого з ним сваритися.

– До речі, візьмемо твій репортаж із залу суду… Треба було будь-що протискатися!..Адже ти – репортер. А репортер – його в одне вікно виганяють, а він в інше залізає.

– Та як я залізу до суду? Там усюди грати!

– Через вікно!

– Та мене суддя і так нахвалялася притягти за зневагу до суду! …

– Нічого… Суди телебаченню не завадять…Останнє слово за нами, та й хазяїн нещодавно зауважував, що на нашому каналі бракує гостроти…

Подивившись на зажурену Аллу, він зовсім розтав.

– Нічого, навчишся… Я тебе навчу… Ось дивись… Ти зробила стендап на тлі будинку суду. А треба було – усередині, біля залу засідань, якщо вже не спромоглася туди вдертися… Треба було продемонструвати, що кореспондент перебуває на місці, де відбувається подія, яку ти освітлюєш. Потім коли того зека виводили, потрібно було підсумувати викладені раніше факти або розповісти про перспективи розвитку даної події. Зрозуміла?

– Там ніде було розвернутися з камерою, – закопилила губу репортажниця. – Такі вузькі коридори… То ж колишній дитячий садок, і взагалі для малечі призначений…