Олесь Ульяненко - Серафима

Зараз вона спостерiгає за лiтнiм днем, за людьми, i строката тiнь мрiйливостi наповзає на її обличчя неймовiрно чарiвною маскою. Тiльки сухий трiск роздратування пробиває її зiницi, вузькi, як пiсля iн'єкцiї морфiю. Нарештi вона заспокоюється. Ось ця дiвчина… Висока, з червоними бантиками губiв, iз синiми очима, з непроглядною iнфантильною мрiйливiстю - вона подiбна до аконiту, на його гарну квiтку. Серафима запалює нову сигарету, iз задоволенням слухаючи, як пiд язичком вогню трiщать папiр i тютюн. Iнша, присадкувата, з кривими кавалерiйськими ногами - це дурман iз його пахучими бiлими квiтами, з колючими коробочками. Ця, з пишними бiло-мармуровими плечима, з повiльними рухами, у тiлi, але грацiйна, пристрасть i смерть заховано в її рухах, - це кукiль. Дiвчина з опущеними донизу очима, плавними рухами - о, сама сором'язливiсть - це чарiвна купина. У неї там, мiж ногами, швидше за все, чудово пахне. У Серафими очi спалахують i горять рiвним вогнем.

З «Лексуса» виходить жiнка. Спочатку нога - це нагадує кiно, Серафима довiряє тiльки кiно й чорно-бiлим порнострiчкам зосiбна - ця рiвна i пряма, погляд твердий i жовтий, як очi вовка. Вона, ця жiнка, вовче лико. Вона зустрiчається з розпатланою дiвчиною у рваних модних джинсах, напевне, донькою: блекота чорна. Серафима переламує нервово сигарету у попiльницi й повiльно повертає голову. Офiцiант, який не приховує своєї сексуальної орiєнтацiї, пiдскакує до неї, i вона замовляє чарочку абсенту. Коли приносять абсент, Серафима помiчає, що один столик уже зайнято. Жiнка i хлопець. Її не турбує хлопець. У жiнки неправдоподiбно блискучi очi, миловидне обличчя. Вона випромiнює млiсть i секс. Це беладонна. Чи ти розумiєш, йолопе, з ким зв'язався? Серафима усмiхається. Вона повiльно повертає голову: вiкна будинку горять слюдою проти сонця, у одному вiкнi кiт i красива жiнка у шовковому халатi. Вона випромiнює благополуччя, готове убити або пiдняти. Серафима ледь стримує дихання. Ця жiнка подiбна на олеандр. У неї екзотична врода, отруйна й бажана. Через таких умирають чоловiки.

Серафима п'є повiльно: свiт повертається колесом перед її обличчям. Мозок шпарко шукає вiдповiдi. Вона дивиться на пару. У хлопця в руках схема. Серафима усмiхається. Цi люди - так, так, саме цi люди - стали розбивати своє життя на схеми: з менеджменту, з дiтонародження, з маркетингу, з кохання. Хтось пiдкинув логiчну систему в їхнє життя, а та виявилася суцiльним божевiллям. Але всi повiрили у доцiльнiсть подiбних схем i втрапили в залежнiсть вiд системи. Це вона точно знала. А тому нiколи не попадеться на цей гачок. Нема дурних. Вона сидить пiд теплим вiтром i не розумiє, чого зараз не вистачає. Але тут робити їй нема чого. Не допивши абсент, вигинаючись тугим струнким тiлом, вона, вiйнувши запахами, прогнавши хвилю жаги - обличчя хлопця просто нiмiє, а дiвчина притискає до грудей руку - проходить майданчиком, прощається з офiцiантом. Вiн їй подобається. Їй узагалi подобаються такi: анi риба, анi м'ясо. Так себе легше вiдчувати впевнено в цьому свiтi. При виходi вона повертає голову i бачить лихоманку в очах хлопця.

Спускаючися Круглоунiверситетською, вона потрапила в затор: нiчого особливого, що б пов'язувало її з недавнiми спогадами. Вона зупинилася якраз бiля зелених, ядучого кольору, пластикових столикiв. Двi дiвчини в дешевих колготках i троє пiдтоптаних провiнцiалiв у яскравих пiджаках. Губа Серафими скривилася у бридливiй усмiшцi. Вона знала цю породу дешевих повiй - клофелiнниць. Вона була цнотливою. Навiть тодi, коли перебралася у восьмикiмнатну квартиру Хруста, то розiгнала прислугу. Лишилася одна куховарка. Серафиму за тиждень вона навчила готувати. Хруст тiльки задоволено сопiв носом. I зараз у сизих димах, у порцеляновому свiтлi полудня, з золотою полудою сонця на вiтринах вона намагалася думати про нього. Але навряд чи це виходило. Серафиму займало лише бажання. Спалахувало, пропiкало її, а потiм вiдходило - людини не iснувало. Коли вона лягала з чоловiком або жiнкою у лiжко, коли займалася сексом чи коханням, то iснувало щось третє. I це невидиме третє спостерiгало за ними, за нею, за свiтом - тягучим, ненависним i прекрасним. У лiжку Серафима намагалася наздогнати ту втрачену красу, - усе, чого вона не випила, не взяла, а можливо, це було її фантазiєю. Так чи iнак, але для Хруста вона була загадкою. Пiдстаркуватий бiзнесмен вирiшив, що таку ось жiнку вiн шукав усе життя. I втiшався з тiєї банальностi. I Серафима пiдтримувала цю впевненiсть, кожної ночi чекаючи поштовху, того тектонiчного поштовху, що знову розiллє отруту срiбла її жилами.