Олесь Ульяненко - Серафима

- Де ти бачив їх?

Кiбець, не дочекавшись нiякої винагороди своєму мавпуванню, ствердно, як це роблять блаженнi, тицьнув пальцем у Настю.

- Ця мертва!

Север'ян не прибирав фотокартки. Кiбець цiлу хвилину лупив переляканi очi, а потiм сказав:

- Ця сiла на паровоз i поїхала.

- Сама?

- Товстий чоловiк. А приїхала з iншим.

Север'ян пiдсунувся ближче, шаснув рукою до кишенi i витягнув шоколадку. Покрутив перед носом у Кiбця.

- Де ти їх бачив? Розкажи. Я дам тобi багато шоколаду. Ням-ням, - скрив вiн обличчя.

- Ням-ням, - повторив Кiбець.

Чакос дивився, як мiлiцiонер розливає горiлку. Це був капiтан з голомозою головою, стомленими очима, важкими рухами, як i належить людям його професiї. Коли горiлку розлили, обидва чоловiки мовчки випили, закусили малосольними огiрками й утупилися один в одного.

Обом, швидше за все, було неприємно. Вечiр сповзав на день, як непрана ганчiрка - дощi, передвiсники осенi, мили мiсто вже тиждень. I всiм це обридло. Зрештою, капiтан потягнувся був до пляшки, але облишив, сказав:

- Ну, i для чого воно тобi?

- Треба, - Чакос подивився якось убiк.

- Ну тодi слухай. Ми не знаємо, кого там знайшли. Зрозумiло? Калениченко казав, що їде до Реуса. I з усього видно, вiн там i був. Але коли все ото загорiлося, то ми знайшли тiльки одного. Другого не було. I те, що ми знайшли, могло бути i Калениченком, i Реусом разом. Утямив? Калениченка пасли давно. У нього кiнцi якiсь там були, грошi вiн брав страшнi. Ще тиждень, i його погребли б. Свої. Розумiєш? Тому краще його для усiх було поховати, - капiтан розлив горiлку. - От. А щодо тiєї дiвахи - хто його знає. У неї яка прописка? Не знаєш. От i дiзнайся, а там розберемося. Тут, щоправда, одна, схожа на неї, з Фiксою плуталася. Так, саме з тим Фiксою, що його на Басейнiй братва порiшила за бєспрєдєл. Я пориюся у справах. Але нiчого не обiцяю. Справа закрита, i там нiякої Серафими не значиться. Це я тобi точно кажу. Була циганка, так, циганка, але i ту вiдпустили за… Не знаю точно за що вiдпустили, - капiтан одним духом випив горiлку. Чакос витягнув двi стодоларових купюри, поклав перед капiтаном.

- Дива просто, - сказав вiн, потиснув руку капiтану i, бiльше нiчого не кажучи, вийшов пiд дощ.

Шум на вулицi трохи його заспокоїв. Чакос ткнув сигарету в рота. Потiм рвучко витягнув мобiльник i подзвонив:

- Слухай. Тодi Хруст повинен бути в курсi? А?

- Напевне. Що ти вiд нього приховаєш, - була вiдповiдь.

- Тодi старигань грається з вогнем, - пробурчав Чакос бiльше для себе.

- Так, i ще одне, - прошипiло в трубку. - Я забув тобi сказати: ми там знайшли купу всiляких колб, склянок рiзних. Ну ти розумiєш. Напевне, Реус переганяв наркоту зi своєю пасiєю. А мо' вони рулили разом з Калєкою.

- Дiла, - сказав Чакос i вирубив трубку.

Те, що Серафима жива, для Север'яна не було несподiванкою: людина, яка в життi переважно спiлкується з покiйниками i має справу з їхнiми нутрощами, навряд чи здивувалась би чомусь у цьому свiтi. Проте Север'ян вбачав у цьому логiчне продовження своїх пошукiв. Вiн дивився, як Кiбець запихає до рота шоколаднi плитки, нервово курив, поправляючи окуляри. Нарештi Кiбець доїв i поляскав себе по пузi долонями. Север'ян терпляче очiкував. Пiшов дощ, важкi краплi гухнули по жестi. Кiбець утягнув голову в плечi й посiк очима навсiбiч, показуючи, що йому страшно. Крiзь вiкно було видно шматок неба, частину пiрсу й дамби. Сплюнувши, Север'ян звiвся на ноги, погрозливо насупився.

- Ну, i коли ти бачив їх? - вiн ткнув пальцем у фотокартку i подумав: а нащо воно йому. Вiн що, детектив, щоби розшукувати цю малохольну iдiотку по всьому свiту? Але якийсь паскудний голос, липкий i обридливий, проскавучав з кутка, що це треба, i нiхто окрiм нього це не зробить. Аби токсиколог був набожною людиною, то напевне б перехрестився. I тут Кiбця прорвало. Вiн пускав соплi i розповiдав.

Нарештi вiдбулося. Терпкий запах соняшникового насiння, гул вiтру погорi оранжереї, усмiхнене обличчя Лєри з блазенськi опущеними кутиками очей i слоїк, повний слоїк брунатної рiдини. Усе це - як колiр Лєриних очей, як її чистий подих iз запахом соняшникового насiння. А надворi синiй холод, вiтер i зима. Нiздрi Серафими тремтять. Вона пiднiмає догори на долонi слоїк, пiд блiде сонце. Нарештi це вiдбулося.

- У тебе зараз жовтi очi, - сказала Лєра, i усмiшка розбiглася ї обличчям тисячами зморшок.

- Справдi? - i напевне, Серафима зараз нiчому не здивувалася. I це, напевне, була її перша й остання помилка.

- Тут тебе якийсь божевiльний запитував, - сказала Лєра. - Такий прикольний! - Лєра розсмiялася, дзвiнко, як могла, i впала спиною на гамак.