Олесь Ульяненко - Серафима

Вона вiдкинулася на спину, закурила ментолову сигарету, але це не принесло втiхи. Свiт зробився желатиновим, i будинки тремтiли у неї перед очима, зависнувши iграшками у полуднi. Реальнiсть зникла. Панiка ляснула в салонi. Погляд її поповз асфальтом, зiскочив на бордюр, i натрапив на руки якогось чоловiка. Дiвчата-клофелiнницi втратили напускний гонор i дивилися на нього. Серафима не пригадувала руки Фiкси, але руки (важкi, грубi, сильнi руки) Хруста iз запахом дорогих сигар, iз запахом її пiхви - ось що зараз займало Серафиму. Вона перевела повiльно самi очi, наче налитi свинцем, на обличчя чоловiка. Тонкогубий рот - вiчний невдаха. Сильнi плечi. Дешева шкiрянка. Вiн сидiв розставивши широко ноги у синiх джинсах, пив пиво i не звертав уваги на дiвчат, якi враз принишкли, як мишi перед удавом.

Серафима припаркувала машину i вийшла. Замовила пиво, i сiла навпроти. Як дiятиме, вона ще не знала. Але вона дивилася на його руки: випещенi, бездоганнi iз дорогим манiкюром. Безперечно, що цей чоловiк берiг i цiнував - так це руки. Хитрi очi незнайомця зловили її холодний погляд. I вона, i вiн зрозумiли: чоловiк перелякався. Вiн ще з хвилину просидiв, а потiм, не допивши пиво, пiдвiвся i пiшов, залишивши стояти у повiтрi приторний i дешевий дух парфумiв, диму i тiльки для Серафими знаного запаху - злочину. Вона допила пиво, потiм замовила ще випивки - дешевої горiлки - й горiшкiв. Дiвки здивовано поглядали на неї. Одна вихиляючись пройшла повз неї. Але продавець окрикнув її, i дiвка, хiхiкнувши, вiдiйшла. Серафима закурила ментолову сигарету. За хвилину викликала Чакоса, i скоро все потягнулося, як i треба, усталеним за рiк звичаєм. Але десь там далеко, у невiдомих нетрях, вона вчула сигнал, знак. I злiсть iз того дня крапля по краплi стала заливатися у її жили i серце. Чакос поклав руку їй на колiно, Серафима не вiдсунулася. Тiльки сказала:

- Щоб я бачила це востаннє.

Але це її збудило. Збудило настiльки, що хотiлося лягти вiдразу тут на сидiннi. I вона зрозумiла, дивлячись на струнку, зелену, з сизим вiдливом траву, що Чакос ворог. Несподiвано для Чакоса, вона попросила, щоб вiн зупинив авто, i пiшла у цю високу траву. Вона зайшла по пояс, втягуючи розкриллями нiздрiв гiркий i п'янкий запах. Потерла долонями. I - бiлий спалах в головi. Серафима радiсно усмiхнулася. Руки незнайомця, запах полинi i противний дух Чакоса. Вона пiдняла вгору руку й впала спиною у траву. Чакос стояв, насупивши кошлатi брови, курив рвучко, дуже швидко курив, однiєю рукою вiдганяючи мошкару. У кишках у нього перекручувало, пiд ложечкою смоктало: жах присiв на його плечi. Чакос спересердя сплюнув, i вирiшив, що обов'язково поговорить з шефом. Вiн не помiтив, як з полину на нього дивляться два срiбних озерця, двiйко очей - ясно, реально i страшно.

Для Лєри основним у життi був секс. I, як i ведеться, саме з цим у неї були проблеми. Пригода на Червоному морi не пiшла їй на користь. Лєра нiчого не навчилася. Iнфантильна зарозумiлiсть, переконання в тому, що вона - неабияка спритниця - обкрутить навколо пальця долю, пiдбивали дiвчину пускатися на всi заставки. Вона мiсяць не бачила Серафиму. I скоро спiймала себе на тому, що подумки займається сексом тiльки з нею. Але природний розум пiдказував їй, що у Серафими є iнше життя; життя, яке вона старанно приховує. На другий мiсяць, «повiдшивавши» усiх залицяльникiв, отупiвши вiд онанiзму, Лєра зрозумiла, що не може без неї. Серафима трималася вiд неї якнайдалi. Узагалi вона намагалася найменше виходити на люди. Хруст призвичаїв її до гольфу, до тенiсу. VIP-салони стали для неї справою звичною. Помалу дика провiнцiйна дiвчинка набувала свiтського лоску. Але що найдивнiше - великосвiтськi болячки аж нiяк не приставали до неї.

Вона навiдрiз вiдмовлялася вiд наркотикiв, дорогих розваг, i справувалася на кухнi самотужки. Вона входила в людськi життя, в довiру, але найтемнiшою плямою був Чакос. За Чакосом прийшов кошмар невiдомого чоловiка з рубаним вуркаганським обличчям i тендiтними витонченими руками. Чакос якось перестрiв її на кухнi в одному халатi i сказав: «Дєтка, я таки тебе розколю. Або ти ляжеш пiд мене, або…». I Серафима почала виконувати свiй план - упевнено, холоднокровно; зачинившись у спальнi, вона мастурбувала i поверталася в життя з сухими i жорсткими очима. Тут-то вона i згадала свою колишню коханку - Лєру. I вже з досвiдом, вирiшила, що колишнiх нiколи не буває.

Секс для неї нiчого не означав, окрiм засобу зняти нелюдську напругу, що високовольтним струмом весь час проходила крiзь неї. Як цiль, як досягнення, як iнструмент - Серафима ставилася до цього з провiнцiйною стриманiстю. Вона не була курвою, чи стервом. Вона знала, що робить це з iншої, хоч i не зовсiм зрозумiлої, причини. Їй подобалося спати з людьми, котрi їй були симпатичнi. Лєра ж втрапила в зачароване коло, а тому нiяк не могла вирватися з нього. Вечори її збавляли випивка i наркотики. А ще - спорт. Хто звiв її в Карпатах зi сноубордистами, лишається тiльки гадати. I ось вони - Лєра i Серафима - зустрiлися знову. Переспали, коли їхнi чоловiки пили вiскi i милувалися синiми схилами, вдаючи iз себе мужнiх завойовникiв. Iлюзiя - як приховане вбивство, або як пiзнання свiту. А потiм, поклавши голову на мiцнi сiдницi Лєри, Серафима сказала: