Олесь Ульяненко - Серафима

- Господи, що з нею зробило життя.

Серафима промовчала.

- Вона говорить, що була пiд коксом. А хiба це щось змiнює? Скажи!

- Нi, коротко вiдповiла Серафима. - А наступного разу вона шмальне в тебе i скаже, що була п'яна чи пiд кайфом.

- Так. Iнфантильне поколiння. Цiлком атрофоване вiдчуття вiдповiдальностi, - Хруст вирулив до японського ресторану.

- Не у всiх, - коротко сказала Серафима i подивилася крадькома на годинника. 13.00. Скоро все закiнчиться, i можна буде зняти окуляри.

Хруст припаркував машину. Сонце лилося безкiнечними потоками. Вiн набрав у легенi повiтря й вiдчув себе щасливим.

Нiчний клуб «Оранжерея». Бессарабка, наче проторпедований корабель, зачiпає його якось боком. О такiй порi заявлятися сюди ще рано. Жiнка витирає пiт шовковою хустинкою. Так, немов хоче чогось позбутися. Алiсiя хилитається на теплому вiтровi. Пройшов дощ. Швидкий лiтнiй дощ. Невiдомо для чого вона глянула на годинника. Рiвно 13.00. Алiсiя гойднулася, спиною подалася назад. Засмiялася iстеричним смiхом. На нiй - зелена важка сукня, тканина вiдтiня блiду шкiру на шиї, вже пронизанiй промiнчиками синiх жилок i трiснутих капiлярiв. Алiсiя таки втримується на ногах. Смiється. Вона пiдходить i б'є черевичком у склянi дверi. Їй вiдчиняють одразу. Алiсiя йде темним коридором, заходить за барну стiйку.

- Де Сьома?!

Налила собi повну склянку вiскi, але не стала пити. Утупилася очима у ртутну пляму сонця, мельхiоровий простiр iз пилинками, прямовисним промiнням. Алiсiя гикнула, i попросила ще раз Сьому. Охоронець позiхнув, але з мiсця не зрушив. Алiсiя провела рукою в повiтрi зовсiм без причини, перевернула склянку.

- Прибери! I поклич Сьому!

Охоронець ще раз позiхнув у кулак, розвернувся одним плечем i пiшов якось боком. Дорогою вiн перднув. I Алiсiя сказала «фi» затуливши нiздрi двома пальчиками. Вона сiла за стойку i стала чекати, уп'явши нерухомий погляд у зелений трикутник свiтла, що його сiкли комахи. Жiнка чiпає тi лiнiї пучками - проводить пальчиком, повертається назад. Вона встає i ходить уздовж шинквасу, скидає склянки на пiдлогу i кричить: «Сьома!» Потiм зупиняється, наче у фантастичному зеленому мороцi, з ударами спиць свiтла, бачить велетенську комаху, i ця комаха перебирає лапками - ось-ось добереться до неї. I щось змiниться. Саме так, усе мусить змiнитися. Вона закинула голову, подалася спиною, розкрила рота, показавши бiлi зуби дзеркальнiй стелi, i засмiялася переможно i довго:

- Старий козел! Вiн мене ще запам'ятає!

Нарештi до неї дiйшло. Це прозрiння вибухнуло шаленою радiстю. Вона дiстала слоїка. Висипала на шинквас, розбила на двi дорiжки, i втягнула через стодоларову купюру - як звикла. Сiла, закинула голову, поправила рукою свою хлопчачу зачiску. I впала на пiдлогу, схопившись за голову. Сьома i охоронець застали її в дикiй позi пiд шинквасом. Охоронець нагнувся. Помацав пульс на шиї, i сказав:

- Мертва. Блядь, передозняк.

Сьома, куций лисий чоловiк, нахилився над Алiсiєю. Вiдкопилив губу i помахав головою.

- Вiд такої дози й вiд такого паскудного коксу навiть школяру нiчого не буде…

- Тодi що це?

Сьома налив i випив. Потер лисину рукою. Глянув на охоронника.

- Тягни її до машини.

Алiсiю запхнули в мiшок з-пiд одягу й вiднесли до авто. Сьома подивився на годинник. Рiвно 14.00. Через годину її знайдуть на Харкiвському масивi бiля нiчного клубу «Самсон». За добу, перед самими похоронами Алiсiї Хрустенко, клуб «Самсон» загорiвся.

Хруст i Серафима сидiли в її червоному «Феррарi».

Серафима зняла чорнi окуляри, i в сталевих її очах, бiгали жовтогарячi зайчики. Вона подивилася на Хруста, i сказала:

- О котрiй її знайшли?

- Яка рiзниця. Скоро все закiнчиться, - сказав Хруст i погладив руку Серафимi.

Сонце плавилося в синiй порцелянi, i натужно, невiдомо де, кричала сойка. Серафима одягнула окуляри, натиснула на стартер i «Феррарi» червоною стрiлою увiгналася в синiй лiтнiй полудень. Нарештi вона побачила сойку, що летiла упродовж траси, урiвень iз «Феррарi». Серафима помiтила її краєм ока i додала швидкостi. Хруст здивовано глянув на неї, але нiчого не сказав. Але його погляд Серафимi не сподобався.

Вона сидить на майданчику. П'є каву з молоком i багато курить ментолових сигарет. Унизу жирнi тiнi розлазяться пiд тисячами людських нiг. Синє, ледь вловиме свiтло стоїть над бiлими плитами майданчика, з трьома столиками, зараз порожнiми. Серафима спостерiгає за людьми. Вона нi про кого не думає. Певне, пiсля того, як вона пiдмiнила слоїка Алiсiї. Пiсля її пишного похорону вона нiчого й не вiдчуває. Навiть задоволення. Серафима знає одне, що це не те, чого вона хотiла. А вона точно знала, що їй потрiбне.