Задивилася Ганна на козака, аж замилувалася. Такий уже гарний та роботящий. А перед ранком заіржав кінь, копитом забив Козак у сідло скочив, та й гей із двору.
З того часу стала Ганна по ночах козака піджидати, та нищечком підглядати за ним – сподобався він їй.
А якось вночі козак той чорний лагодив ясла у хліві, під ранок скочив на коня, та й поїхав. А Ганна вранці подоїла – аж молоко скисло! «Ох, – думає Ганна, – щось тут нечисте, раз молоко від нього кисне».
Побігла Ганна знову до ворожки і розповіла все як є.
- Ой, доню, недобрий то знак, – каже ворожка, – це вже якась нечиста сила до тебе внадилася. Зроби от що – придивись, де він до тебе у двір входить. Як вночі зайде – ти на тому місці на землі хреста намалюй. Нечистий такий закон мас якою дорогою зайшов, такою і вийти мусить. А той хрест його не пустить – тут його і впіймаєш. Тоді й узнаєш, хто він Тільки ж гляди не випусти його!
Діждалася Ганна ночі, та й жде, коли чорний козак з’явиться. Опівночі заїздить той у двір, коня припнув і до роботи взявся А Ганна тишком-нишком до воріт пробралася і на землі хреста намалювала.
Під ранок кінь копитом забив, заіржав, козак у сідло скочив – і до воріт А у воротах кінь дибки став, наче на стіну наштовхнувся. Козак глянув – аж на землі хрест намальований! Зблід козак ще дужче, глянув по подвір’ї – і побачив Ганну за діжкою.
- Отак ти, Ганно, мені за добро моє платиш? – каже козак. – Згубити мене надумала?!
- Ні, козаче, – каже Ганна. – не хочу я тебе згубити, а тільки хочу знати, хто ти, чому мені допомагаєш і чого ховаєшся? Чи не буде мені біди якої від тебе?
- Ні, Ганно, не буде тобі біди від мене, – каже козак, – а тільки не можу я тобі розказати про себе. Та, видно, доведеться, бо як ти хреста не зітреш і мене ранок застане, то загину я без сліда. Давно те діялося… Гнала наша сотня татар, багато ми їх посікли, та ще більше не встигли. Зупинилися на ніч у цьому лісі, а мене лишили на чатах. Повкладалися,поснули козаки.А я натомився, та й задрімав стоячи,на списа спершись. А серед ночі наскочили татари-ординці недобиті, посікли-порубали сонних запорожців, тільки я й лишився. А отаман наш за те, що через мене вся наша сотня полягла, помираючи, закляв мене страшним закляттям, щоб я світу білого не бачив і щоб сонце на мене не світило. Так відтоді лише вночі, в темінь я можу по світу ходити, а вдень мушу ховатися у тій високій могилі, де мої братчики порубані лежать. Тільки-но на сонці з’явлюся – то згорю, спопелію в ту ж мить і пропаду навіки. А тебе, Ганно, я примітив, коли ти поле орала біля могили козацької, і полюбив тебе одразу. Через те я і ходжу до тебе і допомагаю тобі, та й сам за роботою скучив, за життям людським.
Вислухала вдова чорного козака, і так їй жалко його стало, що вона заплакала.
- Їдь, козаче, не тримаю я тебе. Треба було тобі зразу мені все розказати-відкритися, бо і ти мені любим став, а тепер бачу я, що не бути нам разом.
Стерла Ганна хреста, і козак з конем щезли, бо сонце вже сходило. З того часу чорний козак більше до Ганни не приходив, а вона все сумувала та про нього згадувала.
Уже літо проминуло, настала осінь. Якось задиміло, загорілося село з трьох боків – орда татарська за ясиром-полоном примчала. Не встигли козаки за шаблі вхопитися,як татари купами навалилися – по четверо-п’ятеро на одного. Хоч як билися хлопці наші,а таки не сила справитися –хто порубаний лежить,хто стрілою пробитий,а хто сирицею скручений. А татари вже по селу женуться, людей арканами ловлять, хати підпалюють. Люди ховаються хто куди може, а татари по двору і погребах нишпорять – полон шукають.
Уже ординці до Ганниної хати добралися. Ганна вхопила Явдошку на руки, та й побігла ховатися у плавні на річці. Перебрела через воду і знайшла в очереті острівець. Сіла та й сидить тихенько. Туди ще люди прибилися,ще, всі сидять – не дишуть. А на березі крик чути, татари то одного, то іншогосхопили. і все ближче і ближче їх алалакання чути.
А Явдошці холодно стало, і вона заплакала. Як Ганна не вмовляла дочку, та все плаче і плаче – маленька, не розуміє.
Тоді Ганна розірвала своє намисто коралове дорогоцінне, та й стала по одній намистині у воду кидати:
- Дивись, Явдошко, бовть водичка, бовть!
Читать дальше