Сашко Лірник - Казки Лірника Сашка

- Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо горе буде!

Мехтод до вікна, а жінка каже:

- Лежи, чоловіче, чого підхопився?

- Таж хтось у вікно стукає, – відповідає Мехтод.

- То тобі ввижається – усе тихо! – заспокоює його жінка.

Нічого Мехтод їй не розповів і ліг спати. А на ранок до стайні – аж там кінь здох. Мовчить Мехтод цілий день, все думає, що його робити?

Знову вночі хтось під вікном гукає:

- Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо гірше буде!

- Жінко, чи ти щось чуєш? – питає Мехтод.

- Та ні, чоловіче, все тихо. А хіба що?

- Та так, вчувається.

Знову Мехтод їй нічого не розповідає. Зранку до хліва – аж корова здохла. Заплакав Мехтод – розповів, яка його біда спіткала.

- Що ж робити маємо? – бідкається.

- А що ж, – утішає його Семен, – ведіть мене, тату, до лісу – де ж це бачено, щоб козак та чорта злякався?

Надяг Семен шапку, взяв у кишеню люльку і папушу тютюну та й подався з батьком до лісу. А під дубом чортяка дожидається – зуби щербаті шкірить:

- А що, Мехтоде, таки привів сина? Ото як би ще й сьогодні тебе з сином не було, то уже на ранок і ти неживий був би!

Походив чортяка кругом Семена, подивився на нього з усіх боків.

- Гарного слугу матиму – каже.

А Семен у вуса сміється:

- Служити, то й служити. Але давай домовимося, що буду я у тебе доти, доки сам мене не виженеш, а за службу даси торбу червінців!

Зрадів чорт, кривенькі ручки потер:

- Оце, козаче, будеш у мене, допоки твого віку стане, а грошики мої цілі залишаться!

Усміхнувся й собі Семен, батька поцілував:

- Не журіться, тату, скоро вдома буду!

Та до чорта:

- Ну, веди вже, куди там хочеш!

Потяг чортяка Семена у дупло, що в старому дубі чорніє. А там драбина довжелезна аж під землю йде.

Спустилися вони до чорта у підземний світ. Дивиться Семен – небо червоне, в озерах вода чорна, дерева сухі і покручені, сіркою смердить – ну чисто як ото в Жашківській корчмі після злодійського ярмарку.

Веде чортяка до своєї хати, а хата вся облуплена, стріха дірява, тин поваляний – тільки чортенята бігають туди-сюди, як мишенята. А скільки їх там – чи сотня, чи дві, то тільки жінка чортова знає. А жінка у чорта таки непогана молодичка – на пічці кашу із кізяків варить та кописткою помішує.

- Оце, – каже чорт Семенові, – лишаю тебе тут. Я піду до людей біду робити, а ти дітей моїх глядітимеш. Та пильнуй добре, бо я скоро повернуся та подивлюся, як ти справляєшся.

Подався чорт нагору – треба ж йому до Різдва встигнути шкоди наробити чесним людям. Довго чортяка по всьому світу товкся, нарешті додому під землю заліз. Коли дивиться – що то за біда? – сидить козарлюга на горбочку та люлечку палить, а чортенята кругом нього як на муштрі шпацирують. Чистенькі, вмиті, під горщик обстрижені, ще й козацьких пісень співають та Семена паном сотником величають!

Чортяка аж запінився від злості:

- Що ж це ти наробив? Чого їх навчив?!

Що з них далі буде?! Не годен ти, козаче, чортових дітей доглядати, гайда до чорної роботи – дрова рубатимеш!

Посміявся Семен, та й подався по дрова.

Чекав, чекав чортяка, уже й пічка вихолола, а козака з дровами немає. Побіг чорт шукати Семена – аж той собі спить під кущиком.

- Чого це ти дрова не рубаєш? – репетує чорт.

- А того, що це не козацька робота, – каже Семен, – у нас для палива свої січові дрова є.

- А то ж які? – питає чорт.

- А ось які, – дістає Семен порохівницю.

- Так горять, що не загасиш!

- А даси? – питає чорт.

- Чом не дати доброму чоловікові? На, тримай.

Вхопив чорт порохівницю та й мерщій додому, пічку топити січовими дровами.

Іде Семен поволеньки позаду, коли чує – загриміло, задвигтіло, заревіло! Дивиться Семен – по небу червоному пічка летить та вогнем дише, а за нею казан із кізяками перекидається. Добре козацькі дрова бабахнули!

Приходить Семен до хати – чорт у сажі, чортиха у сажі, чортенята у сажі – геть усі замурзані.

Чорта аж тіпає від злості, а вигнати козака не може – грошей шкода.

- Ну, козаче, тепер тебе під нагляд жінці своїй лишаю, – каже чорт, – вона вже тобі байдикувати не дасть! А я тим часом ще по світу побігаю, капості людям пороблю!

Знов чортяка додому вертає – аж раптом голова засвербіла, та так, що несила терпіти! Мац-мац чорт за голову – що за біда – замість двох, та чотири роги виросло! Що це там козак з чортовою жінкою робить?!

Швиденько чорт – до дупла, до драбини, до хати – а хати і не пізнає! Біленька, чепурненька, синьою фарбою підмальована, свіжою соломою вкрита, новеньким тином обгороджена. А на дверях картинка намальована: козак Мамай чорта довбнею попід хвіст цідить!