Сашко Лірник - Казки Лірника Сашка

Як випустив Микита того півня, як почав той курей топтати, то Микита не копу, а дві копи яєць у решеті притаскав.

Лютує відьма, але що поробиш? Не можна з чумаком справитись! Хоч і яєць приніс, та он скільки зерна перевів!

- Тепер підеш горщики мити та піч мастити. І гляди ж бо, щоб усе чистеньке було та блищало!

Микита горщики миє та все підглядає, куди відьмака своє зілля чарівне ховає.

Увечері збирається відьма летіти на Лису гору на побачення з нечистою силою. Гарно вбирається, брови підмальовує, кісниками заквітчується, як дівка, сідає на кочергу – і гайда у комин летіти! А Микита сміється собі у вуса:

- Ну, вража дочко, ти у мене політаєш!

Коли це відьма – гугуп! – на землю падає, аж хата затряслася. Та як підскочить до Микити:

- Ти, сякий-такий, матері твоїй перековінька! Ти навіщо кочергу салом намастив?! Я не втрималася та замалим не вбилася!

А Микита:

- Та я ж для вас старався, щоб гарно було, щоб блищало.

- А била б тебе лиха година! Будеш ти у мене блищати, – репетує відьмака, – зараз же тебе на щура оберну!

Кинулася відьма до свого зілля, банячок з-під печі витягла, пригорщу зілля сухого набрала, щоб на Микиту сипонути, та як чхне – замалим голова у неї не відірвалася. То Микита туди свого тютюну насипав, та ще й перцю додав і полином присмачив, щоб уже відьмаці зовсім сподобалось.

Плаче відьмака, чхає, світу білого не бачить, а Микита все їй під носа зіллячка підсипає. Відьма вже рачки повзає, вже й проситися почала:

- Пусти, чумаче, перестань – усе віддам: і волів, і вози, та ще й добра всякого насиплю!

Тоді Микита дав відьмі прочхатися, а сам волів своїх запріг, за ворота вивів, та на прощання відьмаку арапником почастував, аби знала, як з людей збиткуватися.

Поїхав Микита додому, півень на ярмо скочив – дорогу показувати, а за ним всі кури повтікали!

Отож голова у людини не тільки для того, щоб шапку носити!