Сашко Лірник - Казки Лірника Сашка

Побіг Гандрей,вибачився перед сусідом. Обіцяв лопату повернути як знайде-бо там-таки коло могили і покинув,коли скарб забирав.

Трошки легше стало мішка тягати.

То вже ж не може Гандрей ночі діждати.

Причвалав до могил,та й на камінь сів.

А опівночі зацокотіли копита-примчав панок на коні вороному. Навколо нього гроші золоті вихором кружляють-то вгору підлетять,то по землі в’ються як сніжинки.

«То що ,Гандрею ,- каже панок,- бачиш скільки золота мені люди приносять службою своєю?А ти що зробив?! Га?! Навіщо перед сусідом вибачався ,угоду нашу порушував? Чи варта та лопата хоч одного червінця? А у нас з тобою-он їх скільки! На,потримай їх,перебери,дзвін їх золотий послухай – от де радість і щастя з насолодою! Ще не пізно все назад повернути! Візьми,та служи золоту вірнесенько,як раніше служив!»

«Ні! Не буду я йому служити! Як сам не хочу-то ніхто не примусить! »- каже Гандрей.

«Добром не хочеш – бідою присилую!»- засичав панок.

«Гляди щоб пуп не розв’язався козака присилувати,- насупився Гандрей,- так припечатаю,що тут тобі і жаба цицьки дасть!»

«Хе-хе,- засміявся панок,-куди тобі,злидню порепаний, зі мною силою мірятися!»

Вдарив кінь панський копитом у землю-як грім прогримів!

Здригнулася,застогнала земля- і за панком військо яничарське із могили встало. Ятаганами виблискує,списами їжачиться,мушкетами націляється.

« Ну що,злякався?- регоче панок,-Де та сила візьметься ,що мою силу подужає?»

«А ось де!»,- Гандрей відказує,та як гукне: «Пугу-пугу! Козак з лугу!»

Задвигтіла козацька могила –і перед яничарами козацьке військо як мак зацвіло!

Коні іржуть,шаблі бряжчать,пістолі клацають,корогви на вітрі мають.

А попереду-кошовий. Ну геть чисто як той лірник! Тільки молодий. Он ще й ліра біля сідла приторочена і очі сміються.

- Ну що,хлопче,пристаєш до коша нашого?

- Прийміть ,батьку!,- впав Гандрей на коліна.

-А чим же воювати будеш?- питає кошовий,-« Бачу і шаблі у тебе немає.»

Гандрей- туди,сюди. Дивиться – лопата землею притрушена. Та що він покинув тоді біля могили.

Вхопив Гандрей лопату: «Ось моя шабля!»

«Ну що ж, добра зброя! Замашна,- сміється кошовий,- « Ану,писарю ,пиши Гандрея Охоту до Уманського куреня!»

Звівся кошовий в стременах : «Ну,дітки мої,в останній бій ідемо! Не за багатство прокляте,не за ставочок зариблений,пасіку добру,чи хутірець порядний! А за славу козацьку і в оборону люду нашого! Тож повикидайте гроші – дукати золоті,та таляри срібні,та камені коштовні,та жупани золотом гаптовані,щоб не було у вас страху за кишені свої! А тільки страх честь свою козацьку в бою втеряти ,та ворога злякатися!»

Тут же козаки золото з кишень в багнюку вивертали , кармазинові жупани під копита скидали і шаблі догори здіймали!

А Гандрей за мішка свого лапнув-а він з плеча як пушинка злетів!

Розмахнувся Гандрей мішком- та гарненько пана по голові і поцілив!

Гепнувся панок в болото,розкотилося золото по землі. А яничари ятагани і списи покидали і кинулися те золото хапати-визбирувати,та один в одного віднімати!

Куди там вже до бою ставати!

Вдарили тоді мушкети козацькі,шаблі задзвеніли,коні заіржали.

Хвилею козаки на яничарів накотилися. Бій розпочався.

А Гандрей добру силу в руках має-

Лопатою ворогів гарненько пригощає!

Десятками на землю валить-побиває,

До панка дорогу прочищає!

Панок палашом своїм золотим затулився.

Та куди ж тому золоту проти лопати доброї,у кузні кованій,у воді джерельній гартованій і з держаком із ясена тесаного!

Притулив гарненько Гандрей лопатою пана-обсипався той порохом на землю. Тільки палаш зігнутий задзеленчав.

Тут –таки і військо пропало і гроші крізь землю пішли.

Тільки з яничарської могили виття люте почулося,а з козацької-сурми заграли.

Ледве стоїть Гандрей,та лопату сусідську в руках стискає . Все оговтатись не може.

Над ранок добився Гандрей додому. А там-ні палат кам’яних,ні золота ,ні коштовностей!

А він тому і радий,а він і радий!

Аж стрибає від радощів,що позбувся скарбу чортівського.

А лопату сусід йому після того і подарував.

Гандрей став нею сади людям розводити,та криниці копати. І грошей за те не брав ніколи.

З Гапочкою одружився, дітей народили,козаків з них виховали працьовитих добрих і хоробрих на радість собі і людям.

А як старий став,то серед села липу посадив і просив громаду в пам’ять про себе те дерево не рубати – нехай росте.

Так до цих пір серед дороги у нашому Сабадаші липа Охотина стоїть- висока та широка. Усі її об’їжджають то справа, то зліва,а рубати ніхто не сміє.