Жан Жене - Щоденник злодія

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан Жене - Щоденник злодія» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: ЮнІверс, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Щоденник злодія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Щоденник злодія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Жан Жене (1910–1986) — чи не найодіозніша фіґура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: «Розкішнішої прози, ніжу Ж. Жене, годі знайти, не існує агресивніших п'єс, ніж у нього, я не читав поетичніших і жахливіших творів, ніж його».
«Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене.
«Зрада, крадіжка та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки», — пише про неї сам автор.
Cet ouvrage a été publié dans le cadre du Programme d'Aide à la Publication «SKOVORODA» de l'Ambassade de France en Ukraine et du Ministère français des Affaires Etrangères.
Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

Щоденник злодія — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Щоденник злодія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Перетин кордонів і те почуття, яке цей перетин у мені викликає, вочевидячки породили побоювання щодо сутності нації, до якої я прилучався. Я проникав не в країну, а радше в осереддя картини. Природно, я жадав заволодіти нею, а ще — впливати на неї. Оскільки військова машина свідчить про неї якнайліпше, то саме її я й прагнув зруйнувати. Для чужинця не існує іншого способу здійснити такі свої наміри, окрім шпигунства. Можливо, до цього бажання домішувалося прагнення опоганити зрадою установу, душею якої має бути вірність — або лояльність. А може, я хотів якомога віддалитися од своєї власної країни. (Пояснення, що я даю, зринають у моїй свідомості мимоволі, вони видаються придатними для цього випадку. З ними варто погодитися, бодай заради мене одного.) Хай там що, але я хочу сказати: через певну природжену схильність до чудес (її й досі живить і розвогнює моє збудження перед лицем природи, обдарованої могутністю, яку визнають люди) я був ладен діяти не за приписами моралі, а за певними законами романтичної естетики, які роблять зі шпигуна неспокійну, невидиму, але впливову дійову особу. Нарешті подеколи таке прагнення виправдовувало моє проникнення у країну, куди ніщо не спонукало мене йти, крім хіба Що вигнання із сусідньої країни.

Я згадую про шпигунство у зв'язку з моїм ставленням до природи, але коли Стілітано мене покинув, то ця думка сяйнула мені, як розрада, ніби задля того, щоб укоренити мене у вашу землю, по якій самотність і убозтво примушували мене не ходити, а літати. Адже я такий бідний, і мене вже звинувачували у стількох крадіжках, що навіть виходячи з якоїсь кімнати дуже тихо, навшпиньки, затамувавши подих, я не певен ще й досі, що не прихопив із собою петель із завіс або з портьєр. Я не знаю, наскільки Стілітано був у курсі військових таємниць, про що саме він міг дізнатися у Леґіоні, в робочому кабінеті якогось полковника. Але його не полишала думка стати шпигуном. Ні зиск, який би ми з цього мали, ні навіть небезпека операції мене не приваблювали. Лише думка про зраду вже опанувала мною, її могуть усе більше й більше полоняла мене.

— Кому б запродатися?

— Німеччині.

Але якусь хвильку поміркувавши, він вирішив:

— Італії.

— Але ж ти серб. Це ваші вороги.

— І що з того?

Якби ми довели цю авантуру до кінця, то вона певною мірою допомогла б мені вибратися із паскудства, в яке я втрапив. Шпигунство — це вчинок, який викликає в держав такий сором, що вони його ушляхетнюють — тим більше, чим він ганебніший. Із цього шляхетства ми б мали зиск. Хоча в нашому випадку йшлося про зраду. Пізніше, коли мене заарештували в Італії й офіцери допитували мене, цікавлячись охороною наших кордонів, я зміг відкрити діалектику, здатну виправдати мої зізнання. У цьому разі Стілітано підтримав би мене. Я лише прагнув бути, завдяки цим свідченням, підпомагачем жахливої катастрофи. Стілітано міг зрадити свою країну, а я — свою: через любов до нього. Коли я вам почну розповідати про Жава, ви впізнаєте ті самі прикметні риси, а також майже те саме обличчя, що і в Стілітано; і як дві сторони трикутника, що сходяться в небесному паралаксі, так Стілітано і Жава йдуть назустріч незгасній зірці: до Марка Оберу. [xvii] [xvii] Це обличчя збігається також з обличчям Рассенера, вломника, з яким я працював десь 1936 року. Через щотижневик «Детектив» я дізнався, що його засудили на довічне ув'язнення, і того ж таки тижня письменники подали петицію президентові Республіки із проханням скасувати таке саме покарання для мене. Світлину Рассенера, який стоїть перед трибуналом, було вміщено на другій сторінці. Журналіст іронічно зауважує, що злочинець, здається, дуже задоволений зі свого заслання. Це мене не дивує. У Санте він був маленьким князьком. Він стане заводієм у Ріомі або Клерво. Рассенер, здається, родом із Нанте. Він грабував також і педерастів — або педиків. Від свого приятеля я дізнався, як одна з його жертв, сівши за кермо автомобіля, довго розшукувала його по всьому Парижу, щоб «випадково» його розчавити. Відплата педиків буває жахливою.

Якби ця суконна голуба пелерина, поцуплена у карабінера, уже подарувала мені немов передчуття якогось наслідку, в якому закон і людина поза законом злютовуються в одне ціле, прикриваючись одне одним, але зазнаючи страждань з якоюсь дещицею ностальгії та мужності свого антипода — вона б надала Стілітано шанс на авантуру не стільки духовну чи субтильну, скільки таку, що якнайглибше занурюється у щоденне життя, тобто на придатнішу. Тут ще не йдеться про зраду. Стілітано був державою. Його егоїзм чітко окреслив його природні кордони. (Стілітано був для мене державою.)

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Щоденник злодія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Щоденник злодія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Щоденник злодія»

Обсуждение, отзывы о книге «Щоденник злодія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x