Жан Жене - Щоденник злодія

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан Жене - Щоденник злодія» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: ЮнІверс, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Щоденник злодія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Щоденник злодія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Жан Жене (1910–1986) — чи не найодіозніша фіґура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: «Розкішнішої прози, ніжу Ж. Жене, годі знайти, не існує агресивніших п'єс, ніж у нього, я не читав поетичніших і жахливіших творів, ніж його».
«Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене.
«Зрада, крадіжка та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки», — пише про неї сам автор.
Cet ouvrage a été publié dans le cadre du Programme d'Aide à la Publication «SKOVORODA» de l'Ambassade de France en Ukraine et du Ministère français des Affaires Etrangères.
Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

Щоденник злодія — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Щоденник злодія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Стілітано повернувся пізно вночі і сказав мені, що все влаштовано. Він зустрічався з карабінером.

— Він дасть тобі спокій. Усе кінчилося. Ти можеш виходити, як і раніше.

— А пелерина?

— Я залишу її собі.

Здогадуючись, що сеї ночі сподіялась якась облуда впереміш із підлістю і спокусою, від яких мене, звичайно, було усунуто, я не важився розпитувати далі.

— Нумо!

Порухом здорової руки він подав мені знак, що хоче роздягтися. Як і в попередні вечори, я став навколішки, щоб відчепити виноградне гроно.

Всередині своїх штанів він пришпилив одне з тих штучних виноградних грон, ягоди якого із тонюсінької целюлози були напаковані ватою. (Вони були завбільшки з ренклод, і тогочасні чепурухи у цій країні носили їх на своїх солом'яних капорах, криси яких утиналися під їхньою вагою.) Щоразу в «Кліоллі», коли якийсь педик клав йому руку на матню, вражений її набряклістю, його пальці з жахом наштовхувалися на цей предмет, вважаючи його за кетяг справжнього скарбу, зі стрижня якого кумедним чином звисало надто незвично багато плодів.

«Кріолла» була кублом не тільки педиків. Там завжди витанцьовувало кілька молодиків, зодягнених у сукні, не бракувало там і жінок. Повії приводили своїх «котів» та клієнтів. Стілітано заробив би купу грошей, якби не плював на педиків. Він їх зневажав. Отак собі, вештаючись із китицею виногрона, він потішався з їхньої досади. Гра тривала кілька днів. Отже, я відчепив це гроно, пришпилене англійською шпилькою до його голубих штанів, але замість покласти його, як звикле, зі сміхом на коминок (ми вибухали реготом і жартували упродовж цієї процедури), я не втерпів і, не випускаючи грона з рук, приклав його до своєї щоки. Обличчя Стілітано, що схилилося наді мною, спотворилося од відрази.

— Облиш це! Шльондра.

Щоб розстебнути матню, я присів навпочіпки, але Стілітанова лють, позаяк моєї звиклої запопадливості виявилося замало, змусила мене впасти на коліна. Саме в такій позі я, всупереч своїй волі, не раз стояв перед ним подумки. Я не ворушився. Стілітано копав мене ногами й гамселив своїм єдиним п'ястуком. Я міг би дати драла, але залишився.

«Ключ у дверях», — подумав я. У просвіт між колінами його ніг, які несамовито дубасили мене, я вгледів ключ, що стримів у замковій шпарині, і мені закортіло крунути його на два оберти, щоб залишитися запертим разом зі своїм катом. Я не шукав пояснень його гніву, який зовсім не відповідав причині, що його викликала, бо мій розум мало обходили психологічні рушійні сили. Щодо Стілітано, то відтоді він більше не пришпилював виноградного грона. На світанку, вступивши до кімнати першим, я чекав на нього. Я наслухав у тиші таємниче шурхотіння пожовклих газетних аркушів, які правили за скло.

«Це незбагненно», — казав я собі.

Я відкрив безліч нових слів. У тиші кімнати і мого серця, в очікуванні Стілітано цей легкий шум хвилював мене, оскільки, щоб я міг збагнути його сенс, мусила змигнутися якась мить тривоги. Хто — або що — дає про себе знати в кімнаті злидаря у такий швидкоплинний спосіб?

«Цю газету надруковано іспанською», — також казав я собі. Нічого дивного, що я не розумію шурхоту, який вона спричиняє. Водночас я почувався у вигнанні, і моя дражливість змушувала вбирати в себе те, що — за браком інших слів — я назву поезією.

Виноградне гроно на коминку викликало в мене відразу. Одного разу вночі Стілітано встав, щоб викинути його у вбиральню. Поки він носив це гроно, воно не псувало його вроди. Навпаки, вечорами воно надавало його ногам, трохи заважаючи рухатися, легкого вигину, а його ході — приємної незграбносте, вайлуватосте, певної плавкості, — і коли він ступав поруч зі мною, попереду чи позаду, я відчував чарівний неспокій, позаяк пришпилював його власноруч. Саме завдяки потаємній силі цього кетяга, здається мені ще й нині, я прихилився до Стілітано. Цього відчуття я позбувся лише того дня, коли, танцюючи під акордеон з одним матросом, випадково шаснув рукою за його комір. Очевидно, цей найневинніший жест виявив фатальну чесноту. Лежачи плазом на спині молодика, моя рука звільна осягала простодушність моряків, побожно приховану за їхнім татуюванням. Вона відчувала і не могла позбутися враження, що Жава махає крильми. Але ще зарано вести мову про нього.

Надто розважливий, я не коментуватиму цього загадкового носіння кетяга, одначе мені до вподоби бачити у Стілітано педика, який ненавидить себе.

«Він хоче збити з пантелику й образити, викликати огиду навіть у тих, хто його жадає», — кажу я собі, коли думаю про нього. Ця думка, яку я обмізковую розсудливо і відсторонено, чимраз більше мене хвилює — я ж бо можу мати з неї якнайбільший зиск — думка, що Стілітано придбав цю фальшиву біду для свого найблагороднішого місця — я знаю, що воно в нього просто чудове — для того, щоб порятувати від зневаги свою відтяту руку. Отже, завдяки цьому дуже грубому виверту я знову повертаюся до злидарів з їхніми болячками. За реальним чи удаваним фізичним болем, який дає про себе знати й не дає себе забути, ховається потаємний біль душі. Я перелічу ці потаємні рани: зіпсовані зуби,

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Щоденник злодія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Щоденник злодія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Щоденник злодія»

Обсуждение, отзывы о книге «Щоденник злодія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x