Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

— Ви маєте на увазі жінок? — скаламбурив Тарас.

— Та ні, про жінок ще наче зарано...

— Якось доводилося, — відповів Олег. — Один мент у нас застрелився. З табельної зброї, на особистому ґрунті. То поки наших професорів позвозили, довелося мені. Щойно старшим ургентним зміни поставили.

— Ну, вогнепальне — це ще марудніше, — зауважив Григорій Іванович. — Тепер такі часи прийшли, що все частіше пострілюють... У нас три-чотири за рік постійно трапляється. А ваш-то як, вижив?

— Ні... — Олег проковтнув цукерку. — Серце ми ушили ще живому. Але там крім цього ще була непарна вена пошкоджена. Практично повністю полетіла...

— Н-да...— зітхнув торакальний. — Ситуація, коли хірурги безсилі.

Олег вдягнув куртку і витяг із пачки цигарку, пропонуючи й іншим. Медвідь із Голоюхом пригостилися, а Григорій Іванович витяг свої. Лікарі запалили, і Олег подав руку:

— Пробачайте, Григорію Івановичу. Мені дійсно час. Я сподіваюсь, ви не образитеся. Приємно було познайомитися.

— Мені також було приємно, — відповів той, підводячись. — Бувай здоров.

Посміхнувшись, Олег вийшов.

— Чого це він раптом? — знизав плечима Медвідь. — На нього не схоже.

— Може, справи якісь у чоловіка... — багатозначно промовив торакальний. — Я, між іншим, помітив, що він збрехав про головний біль.

— Так? — здивувався Ілля. — Які ж у нього можуть бути справи о такій порі? Молодий, нежонатий...

— Як це — нежонатий? — заперечив Тарас. — Якраз навпаки.

— Не зрозумів, — здивувався торакальний, — ви що, не знаєте сімейного стану свого колеги?

— Прізвище у нього — Женатий, — пояснив Тарас.

Лікар кілька секунд кумекав, а потім весело розсміявся.

Спорожніла операційна являла собою страхітливе видовище. Жахливий розгардіяш — кругом валялися по підлозі пелюшки та простирадла зі слідами крові. Купа зіжмаканих червонястих серветок горою громадилася у тазику. Були розкидані білі табуретки та всілякі підставки. На стелі наче з якимось німим викликом застигла товста червона доріжка та рясні бризки. Велика операційна лампа також була у крові. З неї звисали темні, майже чорні згустки.

І серед усього цього царства біля поставленого на підлогу відра стояла операційна санітарка Люся, тримаючи ганчірку в руці та розмірковуючи, з чого зручніше починати.

Тихенько відчинивши двері, Олег увійшов і повісив мокру куртку на вішак. Потім роззувся. У квартирі стояла суцільна темрява. Пройшовши до кухні, він увімкнув світло, кинув погляд на годинник і похитав головою. Потім налив собі холодного чаю та випив цілу чашку без цукру. Відкрив холодильник, дістав масло і почав мастити на відрізану скибку батона.

Позаду почувся скрип підлоги. Ольга стояла, притулившись до одвірка. Плед був перепущений в неї під пахвами і загорнутий навколо фігури, а кінець затканий за край. Волосся дещо повибивалося з вузла і спадало по плечах. На ногах не було нічого, крім тапочок, і Олег автоматично ковзнув поглядом по її фігурі донизу. Але плед сягав якраз нижче колін. Ольга помітила це, а він знітився. Запанувала якась ніякова пауза.

— Пробач, — сказав він, — я хотів тихо.

— А котра година?

— Скоро пів на п'яту.

— Жах. І що там було?

— Справді, поранення серця. Тесть зятя кухонним ножем почастував. По п'яні, зрозуміло...

— І як?

— Нічого. Прооперували. Поки що живий.

— Так? Хоч би все було гаразд... А хто оперував? Ти?

— Усі ми потрудилися, — ухильно промовив Олег. — Навіть торакального з області викликали. Ось так, красуне. Тепер завкадрами знатиме, як іноді цим самим кадрам живеться...

Ольга підійшла й присіла на табуретку. Тканина при цьому підтяглася догори, й він знову ненавмисно ковзнув поглядом по колінах жінки. І знову це не залишилося непоміченим.

— Олег...

Вони зустрілися очима. Спокійно глянувши на нього, Ольга несподівано взяла край пледу і підтягла догори. Той самий погляд, у якому Олег марно намагався уздріти якісь емоції. Вони наче померли. Йому нічого не залишалося, як опустити очі додолу.

Присівши, він торкнувся її колін, а потім ще раз глянув на неї знизу. Ольга сиділа спокійно і не робила ніяких спроб перервати цей незручний момент.

— Пробач, — сказав Олег. — Я знову зробив тобі неприємно. Це не тому, що я безпардонна людина. Просто... Про жінку, яка подобається, хотілося б знати якнайбільше. Це ж цілком природно?

— І яка тепер твоя думка? — запитала вона, наче не почувши цього заплутаного монологу.