Валерій Лапікура: Кобиздохівські оповісті

Технічні деталі вирішили відпрацювати безпосередньо з газовиками, коли ті до Кобиздохівки основну трасу дотягнуть. Тут у земляків моїх досвід був - і чималий. І не таких уламували: одна сільгоспавіація чого варта. А „Сільгоспхімія”, царство їй небесне, скільки здоров’я забрала! Однак, домовилися. І газовики нікуди не дінуться! Люди вони чи ні?

Залишалося найважче - труби! От для цього, власне, і знадобився мар’яж із кандидатом у депутати. Бо спроба пхнутися на „самий верх” - у Кремль - через ветеранів Третьої гвардійської армії зірвалася. Дуже багато на ті роки у товариша Брежнєва однополчан розвелося. Особливо серед тих, хто у Кзил-Орді оборону тримав. Од татаро-монгольської навали. І що характерно - у кожного довідка за підписом Чингізхана.

Ковалеві Вакулі легше було черевички у цариці випросити - у нього Чорт був. Але з тою чиновною братією, що в кабінетах позасідала, і сам Люципер би не впорався. Тільки встромися - так закрутять, що забудеш, чого прийшов і як тебе звати!

Як уже кобиздохівці до самого Брежнєва втрапили, пробачте, не розповім. Слово дав. Навіщо ж людей підводити. Влада хоч і змінилась, але Кремль поки що залишився. І коридори в ньому ті ж самі, і чорти-чиновники сидять ще гірші від брежнєвських, бо ж у них радість - цар повернувся!

Але повернемося знову до епохи застою і важких мандрів моїх земляків у тодішню столицю СРСР. Скажу лише, що крім того родича-депутата до Москви Марія поїхала, Героїня, Тронц, як радянська влада на місцях і, звичайно, Рохманчук. Хвилювалися, це ясно. Тут в область до „Першого” їдеш і то часом не знаєш - на якому ти світі, а це куди замахнулися!

Найбільше здивувало кобиздохівську депутацію те, що у Леоніда Ілліча штук шість телевізорів стояло. Вже потім, вертаючись додому, дійшли висновку, що то на випадок, як зламається якийсь… От же скромна людина, - бідкалася Марія, - інший на його місці наказав би зробити йому такий телевізор, щоби ніколи не ламався, а цей із шістьма несправними мучиться.

Нашу депутацію, ще коли до зустрічі готували, то двадцять разів попередили:

- Ви ж тільки ніякого негативу не розповідайте, бо Леонід Ілліч од такого розстроюється і починає плакати.

Довелося пообіцяти і навіть побожитися.

Леонід Ілліч тоді вже і недобачав, і недочував, і розумів усе кепсько, однак чого у нього просять, збагнув… губами пожував і каже:

- Труб у мене немає, бо не я цим займаюсь. Я укази підписую. Не можу ж я указ прийняти, щоби вашому селу труби відпустили. Це складне питання. Через Політбюро проводити, ну його в дупу…От якби орден кому, то можна…

І лагідно так на свої п’ять зірок глянув.

Ну, земляки мої, люди гонористі, спасибі, кажуть, дорогий Леоніде Іллічу, нам чужого не треба, нам би труби…

- Я вам, - каже Брежнєв, - пораду дам. Коли я молодим був, стипендії не вистачало, то на станції вночі вагони розвантажував. Привезуть мандарини, ми з хлопцями десять ящиків у машину, а один тихенько собі… Тарань привезуть, ми десять мішків державі, а один собі. Отак і жили…

Тут Брежнєв втомився і задрімав у кріслі. Референт руками замахав, на двері кобиздохівцям показує. Пішли народні обранці, з чим прийшли, тобто без труб, зате з порадою…

Вже як у поїзді випили добре, Тронц і сказав те, що всі думали:

- Ну, як сам Генеральний нам красти радить, то вважайте, що всій державі, як не крути, а гаплик!

Ці золоті слова пригадалися, коли вже сам Леонід Ілліч міцно й надійно заліг у труні під Кремлівськими стінами. А тоді, в поїзді лише мовчки налили ще по одній і глибоко-глибоко замислилися.

У такій безвихідній ситуації адамівські дядьки махнули б рукою і далі у печах хмизом палили. Але кобиздохівці з одного боку вже вперлися рогом, а з іншого - завелися. Бо хоч і не доводилось їм досі труби красти. Це ж вам не якийсь там мішок колгоспної кукурудзи чи торба висівок для своїх курей! Але як на такому рівні пораду дають, та ще й з посиланням на власний приклад, то що ж залишається робити бідним селянам? Або власну мафію організовувати, або чужу шукати. Багатий вибір, нічого не скажеш.

…І порадившись, дійшли висновку, що без мафії суцільної газифікації Кобиздохівки і всього іншого не буде. До цієї думки мої земляки дійшли не самі, зізнаюся щиро. Люди вони дещо консервативні і, як ви переконались, і то не раз, усілякі там прогресивні новації доходять до них із запізненням. Підказав їм це слово - „мафія” - один земляк ще у вагоні поїзда „Москва-Жмеринка”, яким вони, діставши облизня, від Брежнєва верталися. Сергій Борщевський його звати. У нього теж непереливки - ув Москві переклад роману повернули зі скандалом. Бачите, цей Борщевський переклав якогось чи то іспанця, чи то грека, - одне слово, з Америки - про такого собі придурка-диктатора, що на старості з розуму вижив і щотижня собі орден чіпляв, новий. У видавництві в крик: „На що натякаєте!” Ще й пообіцяли послати рукопис в оту установу, що на три літери. От і їхала людина додому, вся у тривозі. Тож наші дядьки запросили його до столика, як годиться, вгостили фірмовою, поплакалися. А він і каже: