Валерій Лапікура: Кобиздохівські оповісті

…Кому закортіло глянуть на труби, не пам’ятаю. Здається, Тронцу. Зняли пломбу, відкрутили дрота на клямці, відсунули двері… і о жах, о людська підступність: у вагоні замість вистражданих труб стояло два новеньких снігоочисники. Починати все спочатку не було вже грошей, здоров’я і самогонки.

Дядьки, розбиті людською невдячністю, вийшли на людну вулицю і, не змовляючись, завернули до якоїсь забігайлівки. Там сіли за порівняно вільний столик, бо з єдиним мовчазним клієнтом. І лише після третьої чарки роздивилися, що то не світло у забігалівці таке, а сусіда - негр, щоправда, чомусь сірий. Либонь, від „казьонки”, одразу збагнули тямущі селяни і запропонували представнику третього світу випити з ними їхньої.

Негр, на загальне здивування, непогано розмовляв по-нашому і навіть на подільському діалекті. Вчився у нас, в сільгосптехнікумі вирощувати цукровий буряк. Ну, щоправда, в Африці йому диплом не придався, бо буряк у них на екваторі не родить і цукор вони купують у колишніх колонізаторів. Але хлопець виявився не дурний і оженився на дочці якоїсь із дружин місцевого президента. У них там, як у турків, можна мати багато жінок, аби зарплата дозволила. І ото тепер тесть прислав його знову до нас купити пару поливалок, бо коли на єдиній у столиці заасфальтованій вулиці влаштовували військові паради, то дуже пилюка в очі всім лізла. І от, коли гроші були заплачені, документи оформлені і вагон з поливалками пригнали в порт, трапилося таке, що тепер йому у нього на батьківщині на покару щось відріжуть. Як називається по-українському оте саме, що мають відрізати, африканський командировочний забув, тому з усією безпосередністю показав в оригіналі, здивувавши дядьків і перелякавши до непритомності офіціантку, яка принесла чергову пляшку.

Кобиздохівські невдахи довго крутили головами, лаяли на всі заставки африканські народні звичаї і підливали посірілому негрові в його чарку. Коли трохи заспокоїлися, перепитали - а що ж саме з отими його поливалками сталося?

- Не було їх у вагоні, - схлипнув невдаха з чорного континенту, - напевне, десь переплутали. Це не мій вагон.

Дядьки ще поспівчували, ще випили, а потім, аби бесіду підримати, поцікавились, а що ж там було замість тих поливалок.

- Труби, - сказав негр, - для газу. Нащо вони нам? Ми яєшню на піску смажимо.

Кобиздохівці миттю протверезіли.

- Чоловіче, - сказав хитрюга Тронц наче так, між іншим, - Можемо зарадити, бо ми усім народам співчуваємо. Це наш обов’язок. Є у нас тут випадково пара поливалок. Випадково! Можемо помінятися. На знак дружби і солідарності…

Негоціацію тут же скріпили залишками „кобиздохівської” і,не гаючи часу, звершили обмін. Земляк-машиніст не підвів, однак мафіозі мої полегшено зітхнули тільки виїхавши за межі Одещини.

- Не дуже добре ми зробили з отим їхнім Валєриком, - сказав дядько Гилюк те, що всі думали, - Де він у своїй Африці снігу візьме?

- А, не думайте над чужим горем, свого хватить! - втішив його Тронц, - Світ великий, дорога довга. Доки допливе - роздивиться. А як роздивиться, то ще раз поміняється, а як ні, то політичного притулку десь попросить. А чого це ви його з кобиздохівським бугаєм порівняли?

- Та так, - усміхнувся дядько Гилюк. - Згадав, чим він офіціантку перелякав.

За жартами і спогадами й не зогледілись, як вернулися додому, де в кожній хаті вже стояла новенька газова плита. Оскільки газифікація району в перспективі до 2005-го року не передбачалася, то цього добра в сільмазі було навалом.

У блаженної пам’яті застійні часи обірвав би я свою оповідь на оптимістичній ноті і світлому видінні новеньких газових плит у кобиздохівських хатах. Бо те, що було далі, розповідати і сумно, і соромно.

Коли тебе одного шиють у дурні, то, звісно, радості мало. Та коли в дурні пошиють твою батьківщину, нехай таку маленьку і віддалену, як Кобиздохівка, то це й сприймається інакше, на рівні великого катаклізму, себто катастрофи. Щоб ви знали - сприймається навіть болючіше від того випадку, коли в ролі дурня виступає твоя велика держава Союз Соціалістичних Республік, хай йому…

Ну, а воно далі було так: хоч оті газовики гнали вперед, мов таксисти, яким за кілометраж платять, їх встигли, перехопити на широті мого рідного села і про все домовитися. Хлопці виявилися тямущі, зробили все швиденько, а головне - взяли недорого, переважно традиційними продуктами кобиздохівського експорту. Залишилося чекати урочистого пуску газу.