Валерій Лапікура: Кобиздохівські оповісті

Злі язики подейкують, що доки дипломати листи писали, а сільрада відповідала, Козорізиха з Допірихою в Норвегії цибулю перед королівським палацом за крони продавали. Але то все брехня і підлий наклеп! Ніяких норвезьких крон у Кобиздохівці ніколи не бачили, це точно. Керенки є, то факт. У баби Рохманчучки вся стінка ними обклеєна ще з громадянської. А крон немає. Це все адамівські дідьки з заздрості вигадали - і про крони, і про те, що в кобиздохівському лісі досі німці бігають. Ви їх тільки послухайте, адамівських.

Ні, ви тільки не подумайте, що наші кобиздохівські такі вже дурні, що не відрізнять норвезької крони від німецької окупаційної марки. Як тра, то розрізнять. І не тільки розрізнять, а ще й намалюють. Не вірите?

А це вже за Незалежності було. Ще тільки пообіцяли нам усім гривню замість купона… Пообіцяли. Бо яка вона, та гривня, здається, ще сам покійний Вадим Гетьман, тодішній голова НБУ, царство йому небесне - не бачив. А от наші, кобиздохівські, не тільки бачили, а й повезли до Польщі. Та ще й удосконалили. Бо, знацця, народ у нас в історії підкований на всі чотири… ратиці. І добре знає, що наш Богдан Хмельницький у сусідів з-за Бугу чомусь викликає у кращому разі легку гикавку, а в гіршому… І то навіть якщо він, наш славний лицар, котрий Богдан, а насправді Зиновій, бо Богданом його по-вуличному звали, та так воно і вчепилося. Пам’ятаю, у нас на вулиці…

Лапікуриха:Серденько, гальмуй! Бо ти зараз, як уже зайшло про твою вулицю, то про хуліганів Крюкових згадаєш і про те, як ви собачу будку вкраденим мисливським порохом у повітря висаджували!

Лапікура:То ми в партизанів грались. У Ковпака…

Лапікуриха:Сидоре Артемовичу, погрались - і досить. Ти хоч пам’ятаєш, на чому ми зупинилися?

Лапікура:Пам’ятаю. На річці Буг. І на тому, як ми з Льонею Гоголевим там у шістдесят першому році (тисяча дев’ятсот, маю на увазі) ловили раків. Хоча ні, стоп! На тому, як наші дядьки з Кобиздохівки до Гваделупи їздили

Лапікуриха:Ну все, приїхали!

Спільними зусиллями вдалося пригадати, що до Гваделупи не їздив, а лише писав туди листа Сашко Кузьмінець (про це далі), а дядьки ще задовго до введення в офіційний обіг гривні вже возили національну валюту до Польщі. На додачу - у відредагованому варіанті. Замість не дуже прийнятного польському менталітету гетьмана Богдана Хмеля на купюрах надимав вуса наш славетний земляк пан Ганецький, перемальований зі старої напівстертої картини, випадково віднайденої у курнику бабці Явдохи. А що схожий був дивовижно старопольський шляхтич на президента-електрика Лєха Валенсу - так то один з містичних збігів обставин, котрих у кобиздохівській історії - як у багатого дядька бідних родичів.

Одне слово - пішли кобиздохівські гривні на Варшавському базарі, що на розі Маршалковської та Єрусалимських алей, як валет під козирну шістку.

Скажете, в ті, так звані, перехідні часи і не таке траплялося? Так от вам свіжісінький подвиг наших майстрів народного образотворчого мистецтва. Встромляюсь учора в газети і читаю: їден з наших, з кобиздохівських, примудрився переробляти на „євро”… що б ви думали? Суринамські гульдени!!! Де Крим, де Рим, де Південна Америка, де Кобиздохівка, але ж змикитили, але ж спроворили!

Генеалогія - то наука про імена, а не те, про що дехто подумав. Хоча, зв’язок десь є. Якби жінки не народжували дітей, то не було б кому давати імена та прізвища. І вченим-генеалогам було б нічого робити. Так ото: досліджувати походження деяких кобиздохівських родових прізвищ - справа важка. Хоч і не безнадійна. Бо чого, скажіть на милість, дядька Семена, який живе в третій хаті від криниці, як іти до копанки, звуть Козорізом? Він отих рогатих не те що ніколи не різав, а й не тримав ув обійсті. І батько його не тримав, і дід, а нате ж вам - теж були Козорізами. Мо’ й справді якийсь їхній дурний пращур пару тисяч років тому зарізав якусь нещасну козу. Буває! Так за що ж усіх нащадків дражнити? Чортівня якась! Або, скажімо, найсумирніший у Кобиздохівці мужчина, який боявся на чужих дівчат і жіночок навіть очі підвести, так його благовірна затюкала, так ото він носив абсолютно еротичне прізвище Бахур. Ні, ймовірно, якийсь його попередник таки уславився своїми подвигами на сексуальному фронті, але коли то було… А за що ж наш дядько Бахур має отого хреста нести?

І все ж таки, найславетніше з кобиздохівських прізвищ належало колишньому рахівнику, а згодом головбуху колгоспу «Світанок» Леонтію Пилиповичу Гломазді. Уславився він - і то досить широко - тим, що один з його предків був особисто знайомим із Олександром Сергійовичем Пушкіним. Більше того, той Гломазда справив на поета таке враження, що геній російської ліри навіть вірша йому присвятив. Я його сяк-так переклав, не повністю, щоправда, бо не всі лексичні тонкощі подужав. Однак, уявлення матимете: