Улас Самчук - Волинь

Йде найвищий начальник. Старий шапку зняв: «Ваше високоблагородіє! Скажіть, прошу вас, чи буде сьогодні 151-й полк їхати». — Та три рублі йому в руку тикнув. Взяв той три рублі і десь побіг. Каже, зачекайте. Побіг, думаємо, і три рублі побігли, але ні… Видно, якась чесна людина (хай йому Бог дасть здоров'я)… Вернувся і каже: «151-й полк скоро приїде. Він мав приїхати ще вчера, але через сильні навали глибоких снігів спізнився».

О-о-о, вирвалось у мене. Хвала тобі. Боже! А холод, аж до кісток допікає. Але вже не йдемо до ждальні. Вже стоїмо і ціпнемо на пероні. Старий десь окропу роздобув і ми з Палажкою трохи цукрованої води випили. Стало дещо тепліше.

А поїзд за поїздом, поїзд за поїздом — все сунуть і сунуть. Деякі зупиняються, інші їдуть не зупинившися. Все обсніжені такі. Видно, в полях метелиця.

Коли смеркло, приїхав довгечий, обліплений снігом поїзд. Паровик шипить, прискає парою. Дивимось — висипають москалики… Озираюся навкруги, чи не узрію і «його». Ні. Не видно. Питаємо одного, чи це не 151-й полк? — «Так, так, мамо! Це він…» Боже мій! Я підскочила, як на огні, і оглянулася. О, сину мій… (Тут Одарка уриває оповідання. Сльози не дають можливості говорити)… О, кажу, сину мій! І… більше… не могла, чуєте, нічого вимовити. У горлі голосу не стало, язик занімів… Ми всі ніби постовпіли. Він обнімає нас, довгий такий, високий. «Шинеля» на ньому довга, на плечах торба. Усе московське… Ми стоїмо і не знаємо, що далі… Старий почав гроші доставати, а руки йому пограбіли і навіть пуляреса не відчинить. Звідки ти, кажу, прилетів? Де ти був? О, сину мій, сину мій! — одно тільки і вимовлю. Засвистав поїзд. «Їдемо!» — каже він. — їдеш? Вже? їдеш? Мій милий, мій дорогий, мій одинокий! Куди їдеш?… На Варшаву? На Варшаву? Господи! І нащо тобі та Варшава? Він отак, чуєте, хвилечку постояв. «Ну, бувайте здорові! — каже. — Може, не по… ба… чи… мо… же, — каже, — не побачимось…» Я, чуєте, вчіпилась за один рукав, Палажка за другий… А поїзд рушає… «Пустіть! — просить. — Пустіть, мамо… Мушу! Будьте здорові!» Вирвавсь і побіг… Хліб, хліб! — кричу. Хліб ти забув! Поїзд їде, їде… Старий за мішок, біжить за поїздом, пхається між людьми, не догнав… Де там доженеш машину. То сила… То сила… То, чуєте, страшна сила… Кинув торбу з хлібом між москалів, а ті тільки зареготали… Поїзд пролетів, як вітер…

І не було від нього ні одного листа більше. Поїхав і як у воду канув… — закінчувала Одарка.

Так минула зима. Василь, хоч і молодий, парубкував. Старших парубків не було. Дівчата, молодиці — московки, а чоловіків нема. Василь уважно русявого чуба оливою намащує, виглянцовує халяви-бутилки і щовечора в село. Там зберуться тичбою і заведуть:

Або:

На весну вдарив новий «набор». Пішов цим разом Іван Кушка аж у Бахмут… Покинув дома п'ятнадцять десятин, четверо дітвори на підтикану вагітну жінку.

При відході казав:

— Візьми наймита, а землю не лишай гуляти. Коли вб'ють мене, візьми доброго приймака, але гляди… Дітей моїх не обидь, а то з могили проклену.

І пішов. Зінька лишилась сама.

Весна якось раптом прийшла. По холоді нагальне вдарило тепло. Перед Великоднем почало протрахати поле і забажало праці і поту.

Війна не війна, а робота не сміє стати. Матвій цупко тримав у руках стерно господарства. Ціна на збіжжя, а особливо на овес, значно піднялася, і новоселенці мали нагоду навіть перед умовленим терміном вив'язатися зі своїх нелегких зобов'язань.

Матвій збирав на нараду товариство і вперто наполягав якнайскорше сплатити борг у дворянському банку. Всі пристали на це, випродували пашню, зайву худобу і одного разу Матвій зі Стратоном віднесли купу банківок панові Іванову.

Того не було дома. Десь у дієвій армії служив. Справи його вів заступник — нотар Гулянський.

Володько разом з іншими ходив до школи. Вчиться добре. Читає книжечки і брошури. Учителька пестить його, як може, і дає йому багато волі. Тепер ніхто б не посмів прозиватись з нього. Він перший, він скрізь. Де ділися ті Родіони, Євгени, Фони? Нема їх. Він товаришує з третьогрупниками, помагає їм рішати задачі, ходить з ними навіть потай на вечорниці.

Також ходить до дяка на співанку. Співав спочатку дискантом, але після перейшов на альт. На співанці збирається уся сметанка села. Гуторять, жартують, грають оброку, оповідають про війну.