Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

З такими думками Тенґо проходив вулицями кварталу Коендзі. Наставав вечір і почав віяти холодний вітер, але він цим не переймався. Ідучи вулицею, завжди щось обдумував. Потім сідав за стіл і надавав цим думкам літературної форми. Мав таку звичку. Тому часто прогулювався. Незалежно від того, падав дощ чи дув вітер. І цього разу, прогулюючись, опинився перед пивничкою «Муґіатама». [13] Муґіатама — ячмінний колосок. Оскільки подумав, що не має що робити, зайшов туди й замовив свіжого пива фірми «Carlsberg». У все ще відчиненій пивничці не було жодного відвідувача. Тенґо перестав думати й на порожню голову повільно сьорбав пиво.

Та не довелося йому довго насолоджуватися порожньою головою. Так само, як природі вакуумом. Він не міг не думати про Фукаері. Ніби короткими уривками сну, вона увійшла в його свідомість.

Можливо, вона перебуває зовсім близько. Туди можна дійти пішки.

«Так сказала Фукаері. А тому я вийшов у місто її шукати. І зайшов у цю пивничку. А що ще вона сказала?»

Можете не турбуватися. Вона вас знайде, навіть якщо ви не зможете знайти її.

Аомаме шукала Тенґо так само, як він — її. Тенґо не міг цього як слід збагнути. Він шукав її до самозабуття. А тому не міг повірити, що й вона так само шукає його.

Я сприймаю, а ви приймаєте.

І це тоді сказала Фукаері. Вона сприймає, а Тенґо приймає. А ще вона відкриває те, що сприймає, лише тоді, коли їй хочеться. Тенґо не міг визначити, чи при цьому вона користується певними принципами й приписами чи власною примхою.

Тенґо ще раз згадав про статевий акт з Фукаері. Вродлива сімнадцятирічна дівчина, сівши верхи на нього, впустила його прутень у своє лоно. Її великі груди, немов зрілі плоди, гойдалися в повітрі. Вона заплющила очі й збуджено роздула ніздрі. На губах застигли невисловлені слова. Іноді між білими зубами показувався рожевий кінчик язика. Тенґо добре запам'ятав цю картину. Його тіло задерев'яніло, але свідомість працювала. Та й ерекція була ідеальною.

А проте, хоча ця картина була виразною, вона не викликала статевого збудження. Тенґо не хотів удруге такого зазнати. Після того місяців три не займався сексом. І, як не дивно, ні разу не вивергав сімені. Він, здоровий тридцятирічний чоловік, нежонатий, мав нормальний статевий потяг, який вимагав відповідного задоволення.

Однак, опинившись у ліжку з Кумі Адаті в її квартирі і наткнувшись на її волосся між ногами, він зовсім не почував статевої жаги. Його прутень залишався м'яким. Очевидно, під впливом гашишу. Та це здавалося йому неможливим. Тієї грозової ночі внаслідок статевого акту Фукаері забрала в нього щось важливе. Як забирають з квартири меблі. Так йому здалося.

Наприклад, що?

Тенґо хитнув головою.

Випивши пиво, він замовив віскі «Four Roses» з льодом і горішків. Як і попереднього разу.

Можливо, тієї грозової ночі ерекція була надмірною. Його прутень, твердий і великий, здавався незнайомим. Вилискуючи, він навіть скидався на якийсь символ. Виверження сімені було сильним, бурхливим, а саме воно — надзвичайно густим. Напевне, воно дійшло до матки. Або ще далі. Виверження сімені було бездоганним.

Однак якщо щось стає досконалим, то пізніше обов'язково відчувається відбій. Так у світі ведеться. «Після того якої ерекції я зазнав? — думав Тенґо. — Не можу пригадати. Здається, її більше не було. А якщо й була, то, судячи з того, що не можу її пригадати, була другосортною. Як фільм, знятий без особливих витрат. Про таку ерекцію нема що розповісти. Мабуть».

«Може, я залишуся з такою другосортною ерекцією або навіть без неї упродовж решти свого життя? — запитував Тенґо себе самого. — Напевне, сумного, як тривалі сутінки. Та, якщо подумати, можливо, це неминуча річ. Принаймні один раз я мав досконалу ерекцію й досконале виверження сімені. Як письменниця, що написала «Звіяні вітром». Можливо, треба задовольнитися тим, що одного разу досягнув чогось великого».

Допивши віскі з льодом, Тенґо розплатився і знову пішов безцільно блукати вулицями. Сильний вітер ще дужче охолоджував повітря. «Перед тим, як закони світу зовсім зм'якшаться, а розум загубиться, я мушу віднайти Аомаме, — подумав Тенґо. Його єдиним прагненням було зараз натрапити на Аомаме. — Якщо я не зможу її відшукати, то чого, власне, варте моє життя? Десь у кварталі Коендзі вона недавно була. У вересні. Може, й досі тут залишилася. Звісно, певності в цьому нема». Однак Тенґо нічого іншого не залишалось, як вірити в таку можливість. Аомаме десь тут поблизу. І так само вона шукає його. Як одна половинка розбитої монети другу.