Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Сівши на підвіконня, Тенґо шукав слів у повітрі тісної палати.

— Я не знаю, як склалося ваше життя: якими були ваші радощі, а якими — страждання. Та навіть якщо ви ним не задоволені, ви не повинні чогось вимагати від інших людей. Навіть якщо ви це робите в найбільш знайомій місцевості, вдаючись до найвдалішого способу.

Тенґо мовчки поглядав на батькове обличчя.

— Я хочу, щоб ви не стукали в будь-чиї двері. Хочу від вас лише цього. Мені час йти. Я щодня приходив сюди, говорив з вами непритомним й читав книжку. І принаймні в дечому ми помирилися. Це справді сталося в цьому реальному світі. Може, вам не до вподоби, але я вважав за потрібне ще раз сюди навідатися. Бо ви прив'язані до цього місця.

Тенґо закинув сумку на плече і сказав:

— Я вже йду.

Нічого не сказавши й навіть не ворухнувшись, батько лежав із міцно заплющеними очима. Як завжди. Однак здавалося, ніби він про щось думає. Затамувавши подих, Тенґо не спускав з нього очей. Сподівався, що, може, він раптом розплющить очі й підведеться. Але цього не сталося.

Медсестра з довгими, як у павука, руками й ногами все ще сиділа за конторкою. На її грудях висіла пластикова табличка з прізвищем Тамакі.

— Я зараз повертаюся до Токіо, — сказав Тенґо медсестрі.

— Шкода, що під час вашого перебування ваш батько не опритомнів, — немов заспокоюючи, сказала медсестра. — Та, мабуть, він радів, що ви надовго тут затрималися.

Тенґо не знайшов на це вдалої відповіді.

— Іншим медсестрам передайте мої щирі побажання. Я їм дуже за все вдячний.

Він так і не зустрівся з медсестрою Тамурою в окулярах на носі. І з повногрудою медсестрою Омурою, що встромляла кулькову ручку у волосся. Але почувався трохи засмученим. Вони були здібними медсестрами й прихильно до нього ставилися. Та, можливо, краще, що він з ними не побачився. Бо, зрештою, він сам-один збирався тікати з «Котячого міста».

Коли поїзд вирушив з Тікури, Тенґо згадав ніч, проведену в кімнаті Кумі Адаті. Подумав, що це було щойно вчора. Чудова імітація лампи з квітчастим абажуром, незручне «крісло для любовних утіх», гумористична програма, що долинала із сусідньої квартири. Крик сови у мішаному лісі, дим гашишу, сорочка із «смайлом», густе волосся на лобку, що впиралося в ногу. Хоча ця подія сталася день тому, вона здавалася далеким минулим. Він не міг добре усвідомити перспективи — що було ближче, а що дальше в часі. Як нестійкі терези, суть події так і не визначилася.

Раптом занепокоївшись, Тенґо озирнувся навколо. «Це справжній світ? Чи, може, я знову помилково в іншому світі?» Він спитав у сусіднього пасажира, чи цей поїзд їде до Татеями. Усе гаразд. Він не помилився. У Татеямі зумів пересісти на експрес, що прямував до Токіо. І щораз більше віддалявся від «Котячого міста» на морському узбережжі.

Пересівши на експрес, відчув, як до нього прийшов довгожданий сон. Глибокий сон, під час якого він, начебто спіткнувшись, падав стрімголов у бездонну яму. Повіки самі собою заплющились, і наступної миті свідомість зникла. Коли він прокинувся, поїзд уже проїжджав Макухарі. У вагоні не було надто душно, але під пахвами й на спині виступив піт. У роті з'явився неприємний запах. Наче запах застояного повітря, якого він надихався в батьковій палаті. Тенґо вийняв з кишені жувальну гумку й засунув її в рот.

«Мабуть, я більше не поїду в це «Котяче місто», — подумав він. — Принаймні поки батько ще житиме. Звісно, в цьому світі не можна із стовідсотковою впевненістю що-небудь стверджувати. У всякому разі, в цьому містечку на морському узбережжі мені нема чого більше робити».

Повернувшись у свою квартиру, Тенґо не застав у ній Фукаері. Спочатку постукав тричі, зробив паузу, а потім ще раз двічі. Відімкнув двері. У квартирі було тихо й на диво чисто підметено. Увесь посуд стояв у буфеті, кухонний стіл і столик прибрані, відро для сміття порожнє. Було видно, що Фукаері користувалася пилососом. Ліжко застелене, книжки й грамплатівки на своєму місці. Висушена білизна, ретельно складена, лежала на ліжку.

Великої сумки через плече, яку носила Фукаері, він не побачив. Було видно, що вона не залишила квартири поспішно, раптом щось вирішивши або внаслідок того, що сталася якась несподіванка. І з дому тимчасово не вийшла у місто. Навпаки — твердо надумала піти звідси, а тому спочатку все акуратно прибрала. Тенґо уявив собі, як Фукаері користується пилососом і протирає ганчіркою все навколо. Така картина ніяк не узгоджувалася з її образом.