Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

її мислення.

— Тобі щось потрібне, щоб відродитися? — спитав Тенґо.

— Найголовніша проблема відродження, — сказала медсестра, ніби відкриваючи таємницю, — полягає у тому, що можна відродитися тільки для когось, а не для себе.

— «Більш-менш у різних формах» — саме це й означає?

— Як тільки розвидниться, вам треба звідси йти. Поки виходу не перекрито.

— Як тільки розвидниться, я звідси піду, — повторив Тенґо її слова.

Вона ще раз потерлася своїм густим волоссям на лобку об його стегна. Ніби старалася залишити там якийсь знак.

— Повітряна личинка нізвідки не приходить. Хоч би скільки ви чекали, вона не прийде.

— Ти в цьому впевнена?

— Бо я один раз померла, — відповіла медсестра. — Вмирати трудно. Набагато трудніше, ніж ви, Тенґо-кун, сподіваєтеся. І дуже самотньо. Настільки, що аж дивно, як може людина бути такою самотньою. Раджу запам'ятати. Але, врешті-решт, без смерті нема відродження.

— Без смерті нема відродження, — підтвердив він.

— Але людина, живучи, наближається до смерті.

— Людина, живучи, наближається до смерті, — повторив Тенґо, не розуміючи змісту цих слів.

Вітер і далі гойдав білими шторами. У повітрі аудиторії перемішався запах ганчірки біля класної дошки, мийного засобу й диму від спалюваного опалого листя. Хтось вправлявся у грі на флейті. Дівчина міцно стискала його руку. У низу живота він відчував солодкий біль. Однак ерекції не було. Вона прийде набагато пізніше. Слова «набагато пізніше» обіцяли йому вічність — довгу палицю, що не має кінця. Чашка з рисовою кашею знову перехилилась, а мозок захитався.

Прокинувшись, Тенґо довго не міг згадати, де він. Потрібен був час, щоб відтворити в голові перебіг подій минулої ночі. Крізь щілини у шторах пробивалося сліпуче ранкове проміння, галасливо співало вранішнє птаство. У вузькому ліжку він спав у страшенно незручній позі. Таке траплялося з ним часто. Поряд була жінка. Вона міцно спала, поклавши голову на подушку. Її волосся спадало на щоки, як свіжа осіння трава, омита вранішньою росою. «Кумі Адаті», — подумав Тенґо. Молода медсестра, якій щойно сповнилося двадцять три роки. Його наручний годинник лежав на підлозі біля ліжка. Стрілки годинника показували сьому годину двадцять хвилин ранку.

Тихо, щоб не розбудити медсестри, Тенґо спустився з ліжка й крізь щілину між шторами глянув за вікно. Там простягалося поле, засаджене рядами присадкуватих капустин на чорній землі. А за ним виднів мішаний ліс. Тенґо згадав крик сови. Учора вночі там кричала сова. Нічна мудра істота. Слухаючи її крик, Тенґо й медсестра курили гашиш. На його стегнах усе ще залишилося відчуття її жорсткого волосся на лобку.

Тенґо зайшов у кухню й зачерпнув з-під крана пригоршню води. У нього горло пересохло настільки, що ніяк не міг втамувати спраги. У всьому іншому не помічав жодних змін. Голова не боліла, тіло не було млявим. Свідомість була ясною. Тільки здавалося, ніби увесь організм провентильовано понад міру. Як водогінні труби, вміло прочищені сантехніком. У тенісці й довгих шортах він зайшов у вбиральню й довго справляв малу нужду. Обличчя, відбите у незнайомому дзеркалі, видалося йому чужим. Подекуди на ньому стирчали волосинки. Пора голитися.

Повернувшись у спальню, Тенґо зібрав свій одяг, який валявся на підлозі впереміш з одягом медсестри. Він не міг пригадати, коли і як роздягнувся. Знайшов обидві шкарпетки, надів сині джинси й сорочку. Одягаючись, наступив на великий дешевий перстень. Підняв його й поклав на столик при узголів'ї. Нап'яв на себе светр з круглим вирізом, узяв у руки вітровку. Впевнився, що гаманець і ключі в кишені. Медсестра, натягнувши ковдру до самих вух, міцно спала. Навіть не було чути, як вона дихає уві сні. «Може, слід розбудити? Хай там що, цього не робитиму, — подумав Тенґо. — Але ж переспав ніч у ліжку разом з нею». Піти, не попрощавшись, вважав нечемним. Однак вона спала глибоким сном і казала, що сьогодні в неї вихідний. Якщо він її розбудить, то що потім робитимуть?

Помітивши біля телефонного апарата папір і кулькову ручку, написав: «Дякую за вчорашню ніч. Було приємно. Повертаюся в готель. Тенґо». Дописав і час. Записку поклав на столик при узголів'ї й замість прес-пап'є притиснув піднятим перснем. А тоді взувся у зношені тенісні туфлі на гумовій підошві й вийшов надвір.

Пройшовши трохи дорогою, натрапив на автобусну зупинку. Почекав п'ять хвилин, поки прибув автобус, що прямував до станції. До кінцевої зупинки їхав із галасливими учнями, хлопцями й дівчатами, середньої школи. Хоча Тенґо із зарослим обличчям повернувся після восьмої ранку, ніхто в готелі нічого йому не сказав. Очевидно, для них це не було особливою дивиною. Вони мовчки швиденько приготували йому сніданок.