Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Де це?

— Австралія, — відповів Тенґо.

— Австралія, — ніби шукаючи на дні пам'яті, сказала вона. — Австралія, що на південній частині земної кулі?

— Ага. Австралія, де живуть кенгуру.

— Одна моя подруга була в Австралії, — потираючи пальцем край ока, сказала медсестра. — Була саме в період парування кенгуру. Розповідала, що в одному місті вони там усюди — в парку, на вулиці — «трудилися».

Тенґо подумав, що треба висловити й свою думку щодо цього, але не знаходив нічого. А тому за допомогою пульта загасив телевізор. І тоді в кімнаті відразу стало тихо. Несподівано перестав звучати й телевізор у сусідній квартирі. Нічну тишу іноді порушував тільки гуркіт автомобілів, що проїжджали вулицею. Але, прислухавшись, Тенґо почув удалині слабий приглушений звук. Невідомо чий, той звук був регулярно ритмічним. Іноді ущухав і після короткої паузи знову починався.

— Це — сова. Живе в лісі поблизу й кричить, коли настає ніч.

— Сова, — невиразним голосом повторив Тенґо.

Кумі Адаті поклала голову на його плече й, нічого не кажучи, міцно тримала його руку. Її волосся лоскотало йому шию. «Крісло для любовних утіх» усе ще залишалося незручним. Сова й далі багатозначно кричала в лісі. Її крик, здавалось, спонукав до чогось і водночас застерігав. Звучав як застереження, що включало й спонукання. Був дуже багатозначним.

— Тенґо-кун, може, я занадто нав'язлива? — запитала медсестра.

Тенґо промовчав.

— Приятеля не маєш?

— Це складна проблема, — набравши серйозного вигляду, відповіла вона. — Більшість кмітливих хлопців після закінчення середньої школи їдуть до Токіо. Бо тут ніде вчитися й важко знайти пристойну роботу. Нема іншої ради.

— Однак ти залишилася.

— Ага. Зарплата невелика, а робота тяжка, але тутешнє життя мені подобається. Тільки нелегко знайти собі приятеля. А якщо й випадає така нагода, то трапляється не такий, якого хотілося б.

Настінний годинник показував майже одинадцяту годину. Після одинадцятої готель замикався на ніч. Однак Тенґо ніяк не міг піднятися з цього незручного крісла. Не мав достатньої, як того хотів, сили. Може, винною в цьому була форма крісла, а може, він сп'янів більше, ніж йому здавалося. Мимоволі слухаючи крик сови й відчуваючи на шиї колюче волосся медсестри, Тенґо поглядав на імітацію лампи з квітчастим абажуром.

Наспівуючи якусь веселу пісеньку, Кумі Адаті готувала гашиш. Його чорний шматок дрібно, наче сушений тунець, порізала лезом безпечної бритви, затовкла у спеціальну пласку невеличку люльку й зосереджено чиркнула сірником. По кімнаті повільно поплив особливий солодкуватий дим. Спочатку медсестра взялася смоктати люльку. Сильно вдихаючи, довго затримувала дим у легенях, а тоді неквапливо видихала. Жестом руки показала, щоб і Тенґо робив так само. Він послухався — якомога довше затримував дим у легенях, а потім повільно видихав.

Люлька не один раз переходила з одного рота до другого. Увесь цей час вони обоє мовчали. Сусіди за стіною ввімкнули телевізор і звідти долинав сміх учасників гумористичної передачі. Звук був трохи гучнішим, ніж перед тим. Веселий регіт у студії переривала тільки комерційна реклама.

Спільне куріння тривало хвилин п'ять, але нічого особливого не сталося. Навколишній світ не показував жодних змін. Його барви, форма й запахи залишалися незмінними. Сова все ще кричала в лісі, а волосся Кумі Адаті так само поколювало його шию. Двомісне крісло було так само незручним. Стрілки настінного годинника рухалися з однаковою швидкістю, а люди в телевізорі на чийсь жарт і далі заливалися сміхом. Особливим сміхом, який не міг стати щасливим, хоч би скільки вони сміялися.

— Нічого не сталося, — сказав Тенґо. — Можливо, на мене не діє.

Медсестра постукала легенько двічі по його коліну.

— Не турбуйтесь. Потрібен певний час.

Незабаром, як сказала медсестра, щось таки сталося.

У вухах так дзенькнуло, ніби хтось натиснув на таємний вмикач, а потім у голові щось поволі захиталося. Враження було таке, ніби чашка з рисовою кашею перехилилася. «Мозок захитався», — подумав Тенґо. Таке відбувалося з ним уперше. Він відчував, що мозок — це субстанція. Відчував його в'язкість. Глибокий крик сови проникав у вуха, змішувався з рисовою кашею і безслідно танув.

— Сова в мені, — сказав Тенґо. Тепер сова стала невіддільною важливою частиною його свідомості.

— Сова — бог-охоронець лісів, мудра істота, а тому наділяє нас нічним розумом, — сказала медсестра.