Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

«Можливо, він не хотів ні з ким розмовляти?» — подумав Тенґо. З будь-ким таке може статися. Навіть з Комацу. Та й Тенґо не мав справи, яка вимагала спішного обговорення. Попит на «Повітряну личинку» впав, громадськість майже перестала нею цікавитися, а Тенґо знав, де насправді перебувала Фукаері, що зникла безвісти. Якби Комацу захотів щось обговорити, то зателефонував би. І якщо не телефонував, то, значить, не мав про що говорити.

«А все-таки було б ліпше, якби незабаром подзвонив», — подумав Тенґо. Бо слова Комацу «про це знову поговоримо якось найближчим часом» на диво міцно запали йому в голову.

Тенґо зателефонував товаришеві, який заміщав його в підготовчій школі, й розпитав, як справи. Той відповів, що все гаразд, і поцікавився, як почувається батько.

— Все ще перебуває в коматозному стані, — відповів Тенґо. — Загалом стабільному: дихає, температура тіла й кров'яний тиск низькі. Однак лежить непритомним. І, здається, не відчуває болю. Наче перебуває уві сні.

— Непогана смерть, — без особливої емоції промовив товариш. Хотів сказати: «Хоч це, мабуть, і звучить жорстоко, така смерть у певному розумінні, можливо, непогана», — але опустив першу частину фрази. Бо за кілька років навчання на математичному факультеті звик до такого скороченого способу висловлюватися. І не вважав його особливо неприродним.

— Останнім часом ти бачив Місяць? — раптом згадавши, спитав Тенґо. Напевне, вважав, що цей товариш нічого не запідозрить, якщо його несподівано запитати про Місяць.

Той на хвильку задумався.

— Правду кажучи, не пригадую, щоб останнім часом я дивився на Місяць. З ним щось сталося?

— Якщо матимеш час, то поглянь на нього. Я хотів би почути твоє враження.

— Враження? В якому розумінні?

— Байдуже, в якому. Я хотів би почути, про що ти думав, коли дивився на нього.

Настала невеличка пауза.

— Здається, трудно знайти вираз, щоб висловити свою думку.

— Виразу можеш не шукати. Головне — сказати про його явні особливості.

— Що я думатиму про його явні особливості, коли на нього дивитимуся?

— Ага, — відповів Тенґо. — Бо, зрештою, можеш і не думати.

— Сьогодні хмарно й, гадаю, Місяця не видно. А от наступного разу, як випогодиться, постараюсь глянути на Місяць. Звичайно, якщо не забуду.

Подякувавши товаришеві, Тенґо поклав слухавку. «Якщо не забуду». Це основна проблема випускників математичного факультету. Їхня пам'ять страшенно коротка, коли йдеться про річ, яка не стосується їх безпосередньо.

Залишаючи оздоровницю після зустрічі з батьком, Тенґо попрощався з медсестрою Тамурою, що сиділа за конторкою приймальні.

— Дякую за допомогу. Будьте здорові.

— Тенґо-кун, ви ще кілька днів тут побудете? — спитала вона, притискаючи окуляри на переніссі. Тепер, коли, видно, скінчилася її зміна, замість білого халата на ній була темно-пурпурова гофрована спідничка, біла блузка й сірий джемпер із застібками на ґудзиках.

Зупинившись, Тенґо подумав.

— Ще не вирішив. Усе залежить від того, як складуться обставини.

— Можете ще трохи не ходити на роботу?

— Ще можу, бо попросив товариша замінити мене.

— А де завжди харчуєтеся? — спитала медсестра.

— У тутешній їдальні, — відповів Тенґо. — У готелі тільки снідаю, а тому заходжу в найближчу їдальню і замовляю комплексний обід або піалу рису із смаженою рибою.

— Там смачно готують?

— Не скажу, що особливо смачно. Та я цим не дуже переймаюся.

— Погано, — нахмурившись, сказала медсестра, — якщо не їсте чогось набагато поживнішого. От чому зараз маєте вигляд коня, що спить стоячи.

— Коня, що спить стоячи? — здивувався Тенґо.

— А ви коли-небудь бачили коня, що спить стоячи? Тенґо хитнув головою.

— Ні, не бачив.

— Він має такий вигляд, як от зараз ви, — сказала медсестра середнього віку. — Раджу зайти у вбиральню і подивитися на власне обличчя в дзеркалі. Відразу не зрозумієте, що спите. А лише тоді, коли добре придивитеся. Хоч ваші очі й розплющені, але нічого не бачать.

— А хіба кінь спить із розплющеними очима?

Медсестра кивнула.

— Зовсім як ви.

У цю мить Тенґо захотів піти у вбиральню й подивитися в дзеркало, але передумав.

— Зрозуміло. Постараюсь харчуватися чимось пожив-нішим.

— Ну, якщо так, то чи не хотіли б ви піти кудись і посмакувати смаженим м'ясом?

— Смаженим м'ясом? — Тенґо рідко коли їв м'ясо. Не те що не любив його, а просто ніколи не хотів його. Та коли медсестра запропонувала, то відчув, що після довгої перерви можна скуштувати м'яса. Можливо, організм справді вимагав доброї поживи.