Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Отакої! — здивувалася медсестра Тамура. Й облизала палець, яким розмішувала лід у склянці. — Погано. Нікуди не годиться, що Тенґо-кун, молодий і здоровий чоловік, ні з ким не дружить.

— І здоров'ю шкода, — додала огрядна медсестра Омура. — Якщо довго стримуватися, то поступово й голова отупіє.

Молода медсестра Адаті знову хихикнула.

— Голова зовсім отупіє, — сказала вона й кінчиком пальця постукала скроню.

— Ще недавно дружив з однією, — ніби виправдовуючись, мовив Тенґо.

— Але вона недавно зникла? — притискаючи окуляри на переніссі, спитала медсестра Тамура.

Тенґо кивнув.

— Інакше кажучи, дала відкоша? — запитала медсестра Омура.

— Та як вам сказати?… — І Тенґо задумався. — Можливо, що так. Здається, таки дала відкоша.

— Може, була набагато старшою від вас? — примруживши очі, спитала медсестра Тамура.

— Так, це правда, — відповів Тенґо й подумав: «Як вона про це дізналася?».

— А я що казала?! — звертаючись до своїх компаньйонок, гордовито заявила медсестра Тамура.

Ті кивнули.

— Я казала дівчатам, — обернувшись до Тенґо, пояснила медсестра Тамура, — що ви, Тенґо-кун, напевне, дружите із старшою від вас жінкою. Жіночим нюхом відчула.

— Нюх-нюх! — сказала медсестра Адаті.

— І до того ж заміжньою, — млявим голосом підкреслила медсестра Омура. — Правда чи ні?

Трохи повагавшись, Тенґо кивнув. Брехати вже було запізно.

— Ох і пустун! — сказала молода медсестра Адаті, постукуючи кінчиком пальця по стегну Тенґо.

— Наскільки років старша?

— На десять, — відповів він.

— Ого! — сказала медсестра Тамура.

— Он як! У Тенґо-куна закохалася по самі вуха старша за нього заміжня жінка, — сказала медсестра Омура, мати двох дітей. — Непогано! І я б з нею позмагалася. Заспокоїла б його самотнього, з доброю душею. Як бачите, я ще нічого собі.

Вона спробувала притиснути руку Тенґо до своїх грудей. Компаньйонки стримали її. Очевидно, вважали, що, навіть розвеселившись, напідпитку, медсестра не повинна виходити за певні межі у стосунках з ріднею пацієнта. А може, боялися, що хтось стане свідком такої сцени. Так чи інакше, в невеликому містечку подібні чутки поширюються за одну мить. Мабуть, і пам'ятали, що чоловік медсестри Омури — надзвичайно ревнивий. Та й Тенґо не хотів потрапити в зайву халепу.

— Все-таки ви, Тенґо-кун, молодчина! — сказала медсестра Тамура, щоб змінити тему розмови. — Приїжджаєте в таку далечінь і щодня кілька годин при батьковому узголів'ї вголос читаєте йому книжку… Не кожен на таке спроможний.

— Авжеж, молодчина! За таке варто його поважати, — сказала молода медсестра Адаті, злегка нахиливши вбік голову.

— Ми завжди вас, Тенґо-кун, хвалимо, — додала медсестра Тамура.

Тенґо мимоволі зашарівся. Таж він перебуває в цьому місті не для догляду за батьком, а хоче ще раз побачити повітряну личинку, а в ній — сонну юну Аомаме. Це майже єдина причина його затримки в цьому місті. А догляд за батьком у коматозному стані — лише привід. Бо тоді довелося б насамперед пояснювати, що таке «повітряна личинка».

— Але ж я досі нічого доброго не зробив, — сидячи на вузькому дерев'яному стільці й незграбно зіщуливши своє велике тіло, неохоче сказав він. Однак таку його поведінку медсестри сприйняли тільки як вияв скромності.

Сказавши, що пора лягати спати, Тенґо хотів підвестись і раніше за всіх повернутися в готель, але проґавив відповідний момент. Бо зроду вдався таким — не міг робити щось комусь усупереч.

— Однак, — сказала медсестра Омура й відкашлялася, — повернімося до початку. Чому ви розійшлися з тією заміжньою жінкою, старшою від вас на десять років? Ви ж з нею знайшли спільну мову, чи не так? Може, чоловік спіймав її на гарячому?

— Сам не знаю, чому, — відповів Тенґо. — Одного дня раптом зв'язок між нами припинився, от і все.

— От тобі й на! — сказала молода медсестра Адаті. — Може, ви їй обридли?

Висока медсестра Омура, мати двох дітей, хитнула вбік головою і, піднісши вказівний палець угору, сказала молодій медсестрі:

— Ти ще не розумієш, що таке життя. Зовсім не розумієш. Сорокарічна заміжня жінка, спіймавши такого молодого, здорового й смачного хлопця, просто так не відмовиться від нього й не скаже: «Дякую за гостинність. Ну, бувай!» Навіть якби він цього хотів.

— Невже так буває? — задумавшись, сказала медсестра Адаті. — Цього не зовсім розумію.

— Так буває, — заявила медсестра Омура, мати двох дітей. Якийсь час вона дивилася на Тенґо таким поглядом, ніби, відступивши на кілька кроків, оцінювала надгробний напис, вирізьблений долотом, а тоді кивнула. — З часом зрозумієш.