Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Ой, я вже давно не маю від неї вісток, — сказала медсестра Тамура, добре вмостившись на стільці.

Після того троє медсестер заглибилися в чутки про любовні пригоди якоїсь жінки, невідомої Тенґо, — можливо, також медсестри. Із склянкою віскі з водою в руці він дивився на цих трьох медсестер, і в його уяві сплили три відьми з п'єси «Макбет», які, виголошуючи заклинання: «Є зло в добрі, добро у злі», — навіювали Макбету злий намір. Ясна річ, Тенґо не вважав трьох медсестер злими істотами. Вони були люб'язними й щирими. Старанні в роботі, вони добре доглядали його батька. Притиснуті тягарем важкої праці, жили безбарвним життям у цьому містечку, де люди головно займалися рибальством, й тільки один раз на місяць позбувалися накопиченого стресу. Та, побачивши, як енергія трьох жінок різного віку зібралася докупи, Тенґо мимоволі уявив собі краєвид шотландського пустища. Заволочене густими хмарами небо й холодний вітер з дощем, що пролітає в заростях вересу.

На лекції англійської мови в університеті він читав п'єсу «Макбет» і, як не дивно, запам'ятав один уривок.

Чому цей уривок саме зараз виразно згадався? Хоча Тенґо навіть не пам'ятав, хто в п'єсі вимовляє ці слова. Однак вони змусили його уявити собі збирача абонентної плати «NHK», який уперто стукає у двері його квартири в Коендзі. Тенґо зиркнув на великий палець. Він не свербів, однак у майстерному ритмі Шекспірових слів таки вчувалася зловісна нота.

«Тільки б Фукаері не відімкнула дверей», — подумав Тенґо.

Усікаві таки довелося припинити збір інформації про стару господиню з Адзабу. Бо охорона навколо неї була настільки суворою, що при будь-якій спробі він обов'язково натикався десь на високу стіну. Хотів хоч трохи дізнатися про притулок для жінок, але зайвий раз вештатися в його околиці було небезпечно. На воротах видніли спостережні відеокамери, а зовнішність Усікави й так привертала до себе людську увагу. Досить один раз насторожити охорону, щоб наступні дії стали неможливими. Отож Усікава вирішив наразі відійти від «Садиби плакучих верб» і пошукати інших способів отримання інформації.

І тоді йому спало на думку ще раз розслідувати біографію Аомаме. Перед тим він замовив зібрати інформацію про неї у знайомому довідково-детективному агентстві, а також дещо дізнався сам, власними силами, від сторонніх людей. Склавши досьє й оцінивши його з різних кутів зору, дійшов висновку, що небезпеки від Аомаме не було. Як інструкторка спортивного клубу, вона, безперечно, здібна й мала високу репутацію. У дитинстві належала до секти «Братство свідків», але в десятирічному віці порвала з нею будь-які зв'язки. Університет фізичної культури закінчила з майже найвищими оцінками й улаштувалася на роботу у фірмі харчових продуктів, що спеціалізувалася на виробництві спортивних напоїв, і вважалася центральним гравцем софтбольної команди. Її колеги розповідали, що і в спорті, й у роботі вона дуже виділялася своїми досягненнями. Була цілеспрямованою, з метким розумом. Мала добру репутацію серед колег. Але була неговірка й без широкого кола знайомих.

Кілька років тому вона несподівано перестала грати у софтбол, звільнилася з фірми й улаштувалася на посаду інструкторки елітного спортивного клубу в кварталі Хіроо. Завдяки цьому її заробіток збільшився на відсотків тридцять. Незаміжня, живе сама. Здається, наразі не має коханця. У всякому разі, за нею не помічено нічого підозрілого й сумнівного. Усікава насупився, глибоко зітхнув і перечитане досьє кинув на стіл. «Я чогось недобачив. Чогось украй важливого, якого не можна було пропустити», — подумав він.

Усікава добув із шухляди стола адресну книгу й набрав один телефонний номер. Якщо виникала потреба роздобути незаконним чином якусь інформацію, він завжди дзвонив туди. Його співрозмовник належав до типу людей, що живуть у світі ще темнішому, ніж Усікава. І за гроші отримував потрібні відомості. Природно, що плата за них зростала відповідно до ступеня їх секретності.

Усікава хотів дістати два види інформації. Перший — про батьків Аомаме, що й досі залишалися членами «Братства свідків». Усікава був певний, що «Братство свідків» централізованим чином розпоряджається інформацією про своїх вірних у всій країні. Їхня кількість в Японії велика, й між штаб-квартирою секти та її відділеннями відбуваються жваві контакти й обмін матеріалами. Система не функціонує справно, якщо в її центрі не нагромаджено інформації. Штаб-квартира «Братства свідків» розміщувалася у передмісті Одавари. На просторій території стояла чудова будівля з власною друкарнею для випуску релігійних брошур, конференц-залом і готелем для вірних, що приїжджали з усієї країни. Безсумнівно, там збиралась і суворо зберігалася вся інформація.