Андрiй Головко - Бур'ян

— Бiльше нема нiяких питань? — хмуро глянув вiн на громаду.

Тихо. А в тишi голос од вiкна Давидiв:

— Нi, питання ще і.

Матюха з несподiванки так i застиг iз повiсткою денною в руцi. Потiм голову як — як помiтно вбрав у плечi, i брови нависли. Ворухнулась громада, з переднiх парт оглянулись чоловiки, в тишi хтось грюкнув кришкою парти.

Пiдвiвся Давид:

— Мене цiкавить, та й громадi, я думаю, цiкаво буде знати, по — перше: в якому станi приговор земельних громад про землеустрiй, що шiсть мiсяцiв тому в сiльраду поступив? А друге: хай уповноваженi скажуть, що з хлiбом, зiбраним на землеустрiй, сталося i де вiн? I який вони акт з артiллю складали? Оце й усе поки що.

Матюха з — за стола склав губи в усмiшку презирливу й говорив, недбало кидаючи слова:

— Тек!.. Запомни собi навсегда, товаришу Мотузко, що цi вопроси зараз до дiла не стосуються. Як будуть вони поставленi на повiстцi, отодi й будемо їх обговорювати.

— Отже, я й пропоную їх поставити. А ви проголосуйте, як громада на це.

— Та в чому справа? — здвигнув плечима в кiнцi стола начмiлiцiї. I

Матюха здвигнув плечима. Ще й на обличчi таке здивування в нього, мовляв: i може ж чоловiк отаку дурницю молоти! Враз похмурнiв.

— Прохаю, громадянине Мотузко, менi не вказувати i призиваю до порядку. Повiстка і. Всi чули?

Шум i рух бiля вiкна. Рукою по столу — трах!

— Вишвирну, як кошеня, за дверi, тiльки ще слово менi. Я не гратись сюди прийшов.

Вiн узяв у секретаря клапоть паперу — заяву ж ту, (видно ще й чорнило на тiй заявi не висохло) — i почав читати:

— До Обухiвської сiльради, Щербанiвського району, громадянина хутора Огирi Павла Кушнiренка

Заява

В нiч на 19 серпня ц. р. я поїхав у с. Яреськи, за 65 верстов од нас, на ярмарок, щоб купити там собi коня. Був i купив собi в якихось циган гнiду кобилицю 9 лiт, заплативши, за неї 180 крб. I вже збирався додому їхати, як пiдходять до мене селяни с. Обухiвки — Гордiй Чумак, Мотузка Пилип i др. — i заявляють, що коняка це в мене — начебто Чумакова, яку вкупi з iншими шiстьма в цю ж нiч було в них заведено з пастьби. Я, опасаючись самосуду надi мною, невиновним, озвiрiлими селянами, кинувся тiкати. Але мене було схвачено, дуже збито, i тiльки мiлiцiя вже мене одбила в самосудчикiв. Потiм мене заарештували, i ось другий мiсяць я страдаю в допрi безневинно за когось. Ведеться слiдство, i з нього видно, що я не винуватий, а проте сиджу, а дома хазяйство розвалюіться i сiм'я без усяких засобiв на iснування. А потому прохаю сльозно обухiнську громаду видати жiнцi моїй приговора, щоб мене випустили з допра хоч до суду, який розбере й оправдаі окончательно мене, невинного.

_Павло Кушнiренко_

Матюха поклав заяву на стiл. Узяв другий аркуш у руки… На партах глухо зашумiла громада на заднiх рядах. Знали ж усi добре Кушнiренка — бандит, яких мало. I знали, як було на ярмарку тодi. А тепер, iч, сльозливим яким прикидаіться, приговора йому, харцизяцi!

Шумiла глухо громада. Матюха поклав аркуш i, спершись обома руками на стiл, а голову втягши в плечi, грiзно очима вп'явся в натовп. Цiлу хвилину, може. Потiм стихати стало. I тихо як в усi, аж iзнадвору виразно чути було, як десь на вулицi спiвали. Отодi вiн знову взяв аркуш зi стола. I, ще мовчки й грiзно глянувши на громаду, сказав повагом:

— Ото так заява. Написано ясно, i можна просто голосувати. Але все ж скажу, що наш прямий обов'язок громади — захищати своїх членiв. Бо це i з кожним з нас може трапитись: купив, а воно крадене. I що ж, безневинно пропадати? Вже б коли дiйсно, як хто, може, пiдозрiва, вiн сам украв коняку, то вже б розслiдування виявило. А то ось i начальник мiлiцiї каже, що, либонь, якихось циган таки пiймано. Ну, а поки — то дiло розбереться, чоловiк страдаі в допрi нi за що. Та й хазяйство гине.

Трохи помовчав. У класi тихо.

— Тут приговор і вже написаний, говорив далi Матюха, — його тiльки пiдписати треба. Думаю, що голосувати тут нiчого.

— Нi, голосувати тут і що, обiзвався з парти Давид, — а ранiш як голосувати, треба ж знати громадi змiст приговора, за що голосувати.

— Пiдписувати будеш, то й прочитаіш. А не згоден — не пiдпишешся, силувати нiхто не буде. Та й потiм… — Матюха посмiхнувся. — Що ж ти? Без году тиждень, як на селi, що ти можеш знати по цьому дiлу?

— Досить послухати, що народ за нього каже.

Тодi Якiв Гнида з мiсця крикнув:

— Тiльки ти, ей! Нам аблакатiв не треба! За грамотних не розписуйся! — Вiн пiдвiвся з — за парти й подався до стола та до голови тодi: — Товаришу голово, та голосуй. Може, тут найдуться такi, що за личнi щоти, — так що ж, i потурати їм! Як у нього коняка вкрадена, так, значить, по його — хоч винуватий, хоч нi, а гний в тюрмi! — i став поперед парт: буде ж голоси пiдраховувати. Матюха тодi: