Андрiй Головко - Бур'ян

— Це правильно, — i постукотiв обручкою по столу. — Увага, товаришi! Дивися ж, Якове, хто там буде за що голосувати. Я голосую: хто проти того, щоб…

Давид з мiсця:

— Не "хто проти", а "хто за".

— …щоб Кушнiренковi приговор видати, пiднiмiть руку, — i пiдняв лампу, щоб виднiше. Якiв рахуі:

— Раз, два, три… хто то руку? Чи вище пiднiми, чи що. Ховаішся за спину. А, то Хоменко!

— Та нi, — занепокоївся той, — то я обперся.

— Сiм, — сказав Якiв.

— Так i запишемо: сiм проти по личних щотах. А тепер, значить, пiдходь пiдписуватись. От прямо скраю й пiдходь. А ми з секретарем тодi скрiпимо.

Перший Гнида — син пiдписав, навiть не читаючи. Пiдiйшли, огинаючись, iз передньої парти чоловiки. Боязко взявся один за ручку, довго вмочав у чорнильницю, довго шкрябав — чи перо зiпсоване, — аж пiт на лобi виступив. Другий пiдписався. У класi зарухались: хто до стола, хто до дверей. Пiдвiвся й Давид iз парти, iз Тихоном та з Якимом пiдiйшли до стола. Саме хтось ручку поклав. Давид узяв тодi аркуш i став читати про себе, а Яким та Тихiн дивились в аркуш з — за Давидової спини. Прочитав, поклав аркуш i повернувся од стола.

— Нi, — похитав головою, — я такого приговора не пiдпишу: i "в бандах не участвував", i "пiдозрiнь нiяких на нього не падаі" — тут, хлопцi, дуже пальцi вашi знати. Матюха почув.

— Що таке?! — пiдiйшов вiн до Давида впритул, червоний, i руки вже в кулаки стиснутi, як довбешки. Аж сатанiі. Та де ж — народ навкруги — бачить же, чуі, це ж пiдрив властi. У! Ну — що партiіць Давид. Хоч весь тремтiв, а одхилився од Давида (од грiха). Погляд упав до дверей, де стояв гурт, а поза спинами Хоменко намагався з класу втекти. Згрiб того за груднину й витяг на середину класу.

— Ти куди? Ти голосував проти? Нi? — i вдарив у пику, аж той зайшовся. — Так пiдписуйся ж, гад, якщо нi! Я тебе вивчу!

Давид зблiд i весь тремтiв як у пропасницi. Ступив крок до голови. А тут зараз Тихiн за руку, i Яким пiдступився.

— Давиде, облиш!

Давид поривний.

— А, так ти ще й досi пики б'іш? На загальних зборах?! Ах ти ж, мерзотник!

— Геть менi з зборiв!

Аж млiі парубок. На обличчi такий бiль i зненависть. А об руку Тихiн, Яким, i до дверей рушили. Вiн не огинався. Тiльки на дверях уже повернув обличчя, блiде й строге, i кинув через плече:

— Ну, знай же, Матюхо, це тобi так не минеться!

— Зачини дверi!

Зачинив хтось iз гурту, що стояв бiля дверей. Стало знов тихо в класi, аж чути було в тишi, як шкрябало по аркушi перо: виводить прiзвище поволi важко хтось, мов борозну проорюі. Ось витер заполою обличчя заюшене Хоменко i теж пiдписався. Пiдходили ще до стола. За столом сидiв Матюха, одкинувшись на спинку стiльця, i, знати, поволi одходив. Нахилився до нього начмiлiцiї i щось сказав.

— Да, да! — хитнув голова головою. Вiн звiвся й оголосив збори закритими, бо поточних справ нiяких же немаі. А приговор хай люди пiдписують. Якiв Гнида залишиться наглядати. I як пiдпишуться всi, щоб же на дiм до нього занiс.

Пiшли. З парти пiднялись Огиренко та крамар i теж вийшли.

В кухнi на столi стояв потухлий уже самовар, а Зiнька мила склянки, стоячи проти вiкна. Кiнцi стола сидiв мiлiцiонер у шинелi, в нараменниках i з шаблею при боцi. Пив чай. Широке вилицювате обличчя, немов наспiх сокирою тесане, блищало вiд поту, i маленькi струмочки текли з низького лоба до брiв, а по бровах потiм стiкали на виски. Вiн поставив склянку на блюдце, дiстав з — пiд шинелi з кишенi в штанах хустку i старанно витирався. З їдальнi чути було жiночi голоси та дзвiнкий смiх жiночий.

— Ще налити? — спитала Зiнька.

— А, ну його! От якби налила в оцей стакан градусiв шiстдесят! Ото б дiло!

Вiн розстебнув комiр i витер спiтнiлу шию хустиною i так, наче про себе, говорив:.

— Ще сказати б немаі — не так би обидно було. А то ж знаю: цiлу нiч дудлитимуть, ще й завтра похмелятимуться. А совiстi чортма, хоч би чарку налили для звичайностi.

— Ви б же були сказали хазяйцi.

— Як це? "Пожалуйста, налий"? — Вiн одкинувся до стiни й з усмiшкою презирливою глянув на дiвчину. — Що ж я, по — твоіму? Та я схочу — четвертина передi мною стоятиме, вiдро. I гуляй, пiдходь, братва. Чи в нас грошей немаі? Може, я червiнцi за нiч прогулюю! Ти знаіш те? Не в тiм дiло! Посадила бiля помийницi чай пити, як наймита… Та я з начальником де по гостях не буваімо, вкупi завсiгди ми.

Загавкав надворi собака. Зiнька прихилилась до шибки — мiсячно надворi.

На ганку вже.

Зайшли в хату, дзенькнули шпори. Матюха до гостей — запрошуі їх роздягатися, у свiтлицю заходити.

— I в три щота, друззя, бо вечiр i так, вважай, пропав! — клопотався вiн.