Улас Самчук - На тведiй землi

По рокові такої чинности, я вже почав міркувати про власні дороги, плянував власне підприємство, Сенишинові це не конче смакувало, він почав дорікати, скаржитись, не хотів мене відпустити. Я не мав наміру з ним сперечатися і щоб зійти з очей, почав думати про інші місця цієї широкої землі.

Так чи інакше, по двох несповна роках, після не дуже дружньої розмови з моїм господарем, навесну у кінці квітня, я залишив Ванкувер. Для Торонта.

У Торонті я мав приятеля таборових часів Степана Снилика. Ми були з ним у контакті, він писав мені пеани про своє Кольорадо, не міг нахвалитися своїми успіхами, повідомляв, що туди з'їжджається чи не ціла нова еміграція і, після деякого вагання, я продав свого "Олдсмобіля", спакував валізи, заручився квитком Транс-Канадської повітряної лінії і пустився ще раз через континент назад. Це була велична увертюра до мого Торонта. Я вертався, як король з іноземних відвідин, зав-зятюще ломав англійську мову, я читав "Лайф", я розмовляв з пасажирами про Котаею, я мав на собі новенький одяг, а в кишені книжку Канадсько-королівського банку.

У Торонті мене ніхто не зустрічав, але на летовищі Малтон я взяв таксі і направився просто на вулицю Маркгам, де Степан Снилик замовив для мене приміщення у мого прекрасного земляка Пилипа Стецика, який вже встиг обложитися гіпотеками і стати власником на десять кімнат будинку, знизу до верху виповненого, як дорожна валіза, такими ж, як я, мадрівцями. Я заняв кімнатку розміром пуделка сірників, без вікна, зі скляними дверима, що виходили на маленький балькончик поруч з мініятюрною, зашкленою верандою. Цим урочистим актом, я збільшив цифру населення цього гостинного дому на вісімнадцять, я мав заклопотаного земляка-господаря, пречудову його пані господиню, їх зворушливу донечку Оксанку і лінивого, сивого кота "Сталіна", який дістав це грізне імення за те тільки, що замордував канарка моєї сусідки, колишньої акторки Лідії Парфен.

А сам будинок, як назовні так і знутра, виглядав велично. Його пишні вхідні двері були зашклені кольоровим склом, його сходи нагору були застелені м'яким, мишатої барви, килимком, він мав гомінку, завжди заняту, убиральню і завжди занятий, з двома відгалуженнями, телефон.

Ззаду за будинком красувався невеликий шматок тінистого городу, там цвіло чимало квітів, росли помідори і буяв широкий, пишний кущ бозу.

Перший розділ моєї епопеї був закінчений. Починався другий. У пошуках за працею, яка тривала пару тижнів, я мав менше щастя ніж у Ванкувері, з автомеханіка, я став машиністо-механіком чоколядної фабрики "Ровнтрі", що на вулиці Стерлінг, з не дуже принадними умовами трьох різних змін, які мінялися що-три тижні.

Вростання не тривало довго. Наша етнічна група рясніла безліччю потрібних і менш потрібних партій, груп, парафій, товариств, скрізь вимагалось ділових людей і по короткому часі, я вже набув звання активного громадянина і моє ім'я вимовлялося з певним акцентом.

і не лишень активного громадянина, але й не менш активного холостяка, привабливого кандидата на жениха. З наших втікацьких таборів наїхало чимало не лишень вовків-сіроманців, але й не менше сіроманок — вовчиць, на забавах, на балях роїлося від агресивних наречених і моя кімнатка штурмувалася арміями прекрасної статі з не меншою наполегливістю, ніж англійська фортеця Мальта за останньої війни. Не знаю, чому любов втілюють у вигляд Венери, коли на ділі, це жорстокий Тома де Торквемадо саме тоді, коли він допитує і палить відьом.

і от на полях цих судьбоносних боїв, в розгарі найвпертіших змагань за бути чи не бути мого парубоцтва, на краю прірви мого одруження, я несподівано, дивовижно і провокативно зустрів Лену.

Моя Олена, яку буду звати автентичне Леною, не мала мітологічної біографії, за неї не змагалися царі і не було спалено Трої, але її минуле до певної міри оповите не менш фантастичною містикою, ніж і Олени дочки Зевса і Леди, дружини царя Менелая, бо і вона належала до тих загадково-чудодійних сотворінь, яким приречено творити легенди і приносити в жертву не одну Трою.

Досить часто трапляється, що химерне життя, ні з сього, ні з того, втне з вами дивовижну штуку, напутать на химерне діло, наведе затемнення думки, оплутає глузд і зробить з вас гротескового паяцика вашої власної пристрасти. і це не мусить бути конче щось небажане. Навпаки. Це може бути здійснення вашої най-припабливішої мрії… Це може лишитися вашим найкращим спогадом… Це може стати легендою вашого життя.