София Андрухович - Старі люди

На щастя, академік Вуточка був запрошений на весілля до твоїх діда й бабці, і не міг ані запізнитися, ані, тим паче, не поїхати зовсім. Тож розчарований вбивця, поцілувавши клямку, теж поїхав на весілля, бо так само одержав запрошення.

— Навіщо ж йому було вбивати академіка Вуточку? — поцікавився Лука.

— Цього він мені не сказав.

— А на весіллі він його не прикінчить?

— Я не питала.

Коли вони повернулися до столу, ватри вже догорали, ліхтарі були вимкнені, і майже всі розбрелися спати. Ті, що залишилися, намагалися розтягнути ніч, їхні сонні голоси кволо і невпевнено виводили:

Врешті залишилося їх лише четверо: Марта, Лука, печальний Адріан і Тарзан, який спав із напіврозплющеними очима, скімлячи крізь сон і дригаючи задніми лапами. Всі сиділи мовчки і дивилися на озеро, яке посвітліло. Повітря над плесом стало сіруватим. Біля протилежного берега проглядалися чорні стовбури дерев, що стриміли просто з води. Їх огортав ніжний туманець, стелився над водою, ховався в траві і кущах, роблячи обриси нечіткими і трохи розмитими.

Так от, Фйоно, я закінчив, здається, на тому, що, вийшовши з лазнички, ледве встиг загорнутися в рушник: на порозі моєї кімнати стояла Марта. Вона теж, очевидно, милася щойно, бо я відчув приємний запах мила і шампуню. Марта виглядала свіжою і виспаною, хоч попрощалися ми від сили дві години тому, і вона аж ніяк не встигла би поспати за цей час. На голові мала замотаний барвистий рушник, а на тілі — довгий халат рожевого кольору. В руках тримала тацю з двома чималими горнятами.

— Привіт, — сказала Марта, ніяк не зреаґувавши на мій вигляд. Навпаки, вона впевнено увійшла до кімнати, поклала тацю на стіл і повернулася, щоб зачинити за собою двері. — Треба випити кави, аби не заснути. Я зварила джорджію-джинджер.

— Але я зовсім не проти того, аби заснути, — спробував запротестувати я. — Усі ж давно поснули…

Марта не звернула уваги на мої слова.

— Я зварила каву для нас двох за рецептом на шістьох осіб. Добре, що знайшлася аптекарська вага: деякі справи потребують точності, як от джорджія-джинджер, наприклад. 75 мл міцної кави, привезеної і запакованої в Папуа-Новій Ґвінеї… номер, здається, сорок восьмий… або вісімдесят четвертий — не пам'ятаю. Одна банка мого улюбленого персикового компоту. Рівнюсінько 12 міліграмів свіжих вершків. Півтори столових ложки коричневого цукру — в жодному разі не білого! 2 дрібки меленого цинамону, 1 — достатньо щедра — дрібка меленого імбиру і наостанок як гарнір — помаранчева цедра. Все досить просто: спершу злити персиковий сироп в глиняний глечик, до персиків додати половину кави і впродовж хвилини збивати їх. В окремій мисці збити вершки. Налити 25 мл холодної води у банячок, туди покласти цукор, цинамон, імбир і персиковий сироп. Довести до кипіння на середньому вогні, потім вогонь послабити і дати поваритися ще хвилину. Тоді додати персикового пюре та залишок кави і перемішати всю масу. Подати зі збитими вершками й помаранчевою цедрою. До речі, сьогодні 29-те? — запитала вона, відсьорбуючи каву і беручи до рук ґазету, що лежала на підносі.

— Мгм, — підтвердив я, обережно смакуючи чудернацьку імбирну Грузію.

— 29 вересня 1650 року Генрі Робінсон відкрив у Лондоні перше шлюбне агентство. 1829 року народився Скотленд Ярд, а 1916-го Джон Рокфеллер став першою людиною в світі, статок якого сягнув мільярда доларів. Сьогоднішні іменинники — Віктор, Купріян і Людмила. Маєш знайомих з такими іменами?

Я замислився.

— Дві Людмили і один Віктор, — підрахував за хвилину.

— І жодного Купріяна? А я знаю одного Купріяна. Якщо хочеш, познайомлю. Але не сьогодні. Як кава?

Я невизначено кивнув.

— Час йти. Одягайся і бери речі. Зустрінемося на дерев'яному містку біля дороги.

Не уявляючи, куди й навіщо слід іти, я все ж зробив, як вона сказала. Увесь час я перебував під враженням кожного вимовленого нею слова. Найбільше ж я пам'ятав речення, сказане нею майже буденно: їй залишилося жити 102 дні. Уявив, як вона говорить сама до себе: «Вже сьогодні 101». Так, Фйоно, це здалось мені до неймовірності сумним. Марта була зовсім не старою, а виглядала і поводилася як ще молодша жінка. Цікаво, замислився я, якою б вона вийшла в мене на портреті.