София Андрухович - Старі люди

Несподівано невідь-звідки, мовби виткався з повітря, вискочив великий псисько. Лука встиг відбігти назад, пес був на прив’язі, тож тільки розчаровано рохнув, коли ошийник стиснув йому горло, але не гавкнув і не загарчав жодного разу. Навпаки, почав привітно метляти хвостом, вишкірюючи зуби, наче посміхаючись.

— Хороший песик, — зрадів Лука і, простягнувши руку, знову почав підступати до нього, з наміром погладити. Але коли долоня Луки вже майже торкнулася псячої голови, той раптом гаркнув і з неймовірною силою стрибнув Луці на груди. Картина відлетіла вбік, Лука повалився горілиць на мокру траву, намагаючись вхопити тварину за голову і відтягти від власної шиї. В цей момент пес затих і слухняно піддався чиїйсь руці, що взяла його за карк. Лука ошелешено підвівся і підняв з болота картину. Щастя, що вона була загорнута у верету.

— Тарзане, негіднику, — почув Лука жіночий голос, який сварив пса із вдаваною суворістю.

— Він мало не загриз мене, — буркнув Лука. — А спершу так улесливо махав хвостом.

— Це все його хитрощі, він неймовірний розумаха. Так, Тарзанку? Нечемний пес! — жінка навіть не оберталася до Луки, лише вуркотіла до звіра, схилившись над ним. — Недарма пані з кухні постійно тримають тебе на ланцюзі. Якщо ти ще раз зробиш щось схоже, я сама припинатиму тебе.

Пес винувато опустив голову і підлесливо ворушив хвостом, зиркаючи очицями. Жінка почухала його за вухом і він, відчувши, що його вибачено, вмить перевернувся на спину, підставивши для пестощів волохаті груди.

— Ну йди, гуляй, — щось клацнуло, і звільнений Тарзан радісно підскочив біля своєї рятувальниці. Її довга і широка спідниця гойднулася від різкого руху.

— Я краще піду, бо ваш звір може знову затіяти яку-небудь хитрість проти мене, — для чогось повідомив Лука. Жінка, ніби згадавши про його присутність, обернулася.

— Атож, — сказала вона. — Бабця з дідом на тебе вже чекають.

Невідповідний час для відпочинку під відкритим небом, подумав Лука, наближаючись до святкового столу. Гості були вбрані переважно в літній одяг, мало хто мав на собі светр чи куртку, але, на диво, здавалося, ніхто не замерз, хоч вітер, що наганяв посилений озером холод, куйовдив усім волосся, зривав з дерев гірлянди ліхтарів і квітів, тріпав сукнями жінок і прагнув зірвати зі столу скатертину чи поперекидати пляшки. Озеро брижилося, місяця знову не було видно за чорними хмарами. Але люди грілися від вогнищ і від випитого, грілися один від одного і від пісень, що горланили, наче востаннє в житті:

Луку зустріли голосним і захопленим ревом. Дідо з бабцею підвелися, рушили йому назустріч. Чимчикуючи вздовж довгого столу, Лука звернув увагу на те, що серед запрошених не було жодної молодої людини, геть усі — ровесники наречених, себто люди похилого віку, літні, підстаркуваті, а часто і зовсім уже… Чого й не скажеш із їхніх волань, співів, сміху й обіймів, — подумав Лука, втрапивши в дві пари рук, що міцно обхопили його разом з картиною.

Бабця була вбрана в жовту сукню з легкого шовку, але руки і лице мала по-літньому теплі, ніби нагріті сонцем. Дід мав на собі тепліший брунатний костюм. Облишивши Луку, обоє взялися за розгортання подарунку. Добувши його, вражено охнули. Бабця навіть пустила сльозу, дід нагадав собі про фотографію, яку зробив колись.

— Ти виглядаєш тут точнісінько так само, як зараз! — схопив бабцю за руку низький стариган з гачкуватим носом. Лука з подивом впізнав в ньому свого викладача літератури.

— Давненько не бачилися, — простягнув йому руку. Професор подав Луці келішок і завів низьким голосом:

— Ні, насправді ти виглядаєш набагато молодшою, — мовив дідо перед поцілунком, який Луку дещо знітив. Цікаво, подумав він, стара жінка молодша за жінку без віку? А молода жінка старша за неї?

Всівшись на принесене йому крісло, Лука окинув поглядом компанію. Впізнав багатьох: майже всі були друзями-хористами. Лука знав їх ще з дитинства. Наприклад, Ладу і Юліана Богданських, у яких ще перед школою бував кожного літа. Лада вчила Луку гри на фортепіано. Він з приємністю згадував ті уроки, які порівнював із походами до лялькового театру чи до цирку. Кожне заняття було виставою, вибухом несподіванок і сюрпризів, і закінчувалося зазвичай смачним обідом.