Люко Дашвар - Битi є. Макар

— Треба йти.

Джинси високого Фоми тяглися по землі. Курточка з фільмів про перших ковбоїв. Макар усівся за кермо, аж матюкнувся — машина страх яка брудна!

— Фома, придурок… Відкрив би автомийку, я би тепер не витрачав часу намарне.

Завів двигун… Насупився. Вимикнув і дістав мобільний. Марту стимульнути суворим нагадуванням — землю рий, сонце, бо Макар довго не чекатиме! Здасть тебе Сердюкові з усім потрухом!

Рука сама набрала номер Нані.

Довгі гудки — чує… Чує! Певно, завмерла, дивиться розгублено: що робити?

— Відповідай! — прошепотів недобре.

Довгі гудки. Та скільки можна? Урвав зв’язок. Ще є SMS-ки. «Викреслила вона»… Так просто не вийде!

— «Не зраджуй мене!» — текст уголос.

Віджбурнув мобільний на сидіння і врешті виїхав із подвір’я Фоми.

«Есфір» манила механіка сильніше, ніж біблейська героїня Ксеркса. Устигне шмоток накупити. В кінці чорного тунелю — слабкий вогник надії. Дістати реєстр.

Мчав, роздмухував вогник на полум’я: фабрику точно перестали охороняти. Судове рішення йому вручили. Певно, на цьому місія «Сігми» вичерпана. Думки виструнчилися у чіткі плани: добути реєстр, перевдягнутися у пристойний одяг, і до Сердюка. Повеселішав:

— Ні, я у цій халепі не сам. Сердюк повинен допомогти.

А та «Сігма» — наче з двожильних. На порозі курив боєць. Холом ступав Горила, розмовляв по мобільному, жестикулював недолуго.

— Тварюки! Коли ж ви відпочиваєте, падли?..

Механік стовбичив неподалік фабрики, товк собі: треба йти геть, та ноги не несли. Не міг відірвати погляду від вікон, думки метушилися: це не кінець, не кінець. Вихід має бути. Якось пробереться, проповзе, просочиться на фабрику… На поріг вийшов Горила, роззирнувся. Макар пригнувся за засніженими кущами, побіг до автівки. Думки підганяли: вихід завжди є. Має бути. Він не в пустелі. Знайдуться люди! Обов’язково допоможуть розібратися. У нього зв’язки! У нього документи! Він сам по собі такий, що його одним ударом з ніг не збити!

І сам не помітив, як відчай поступився місцем упертому оптимістичному твердженню.

У житті повинно відбуватися хоч щось добре, має бути хоч дріб’язок, хоч усмішка випадкового перехожого, аби останній промінчик надії не згас остаточно. Тиждень упертої віри — фабрика моя за законом! — випив механіка до денця, залишив на серці тільки брудну пляму чужого харкотиння.

Першим плюнув Сердюк. Макар підловив колишнього шефа біля його будинку в Царському Селі, коли нардеп був за п’ять кроків од автівки. Не вийшло з реєстром явитися — вирішив без реєстру спробувати.

— Володимире Гнатовичу! Вислухайте мене! — виник нізвідки. Поспішав, плутався. — Ви, певно, не знаєте… Мою фабрику захопили рейдери! Наші з вами плани…

Сердюк вирячив очі, пішов на колишнього помічника.

— Які ще «наші з вами плани»?! Ти хто взагалі такий? Що ще за фабрика? Та я знати нічого не знаю. І тебе не знаю. Слава Богу, звільнив вчасно… Була би мені тепер морока. Давай… Геть звідси! Ще раз побачу — пожалкуєш.

— Але, Володимире Гнатовичу… Якщо плюють на ваших людей, значить, і на вас…

— Що?! Погрожуєш? Мені?!

— Ні, я просто ставлю вас до відома, що людина, на яку ви могли би покластися… у скрутній ситуації… тепер нічим не зможе вас… підтримати. Я думав, ви… це розумієте.

Сердюк зміряв механіка презирливим поглядом.

— У мене не буває скрутних ситуацій, Макаров! Тому що я вчасно виключаю зі свого кола людей, які впевнені, що колись я звернуся до них по допомогу… І тому ведуть себе… як останні козли.

— Але я нічого не зробив! Нічого! Задля вас старався! Щоби фабрика працювала. Прибуток збільшити… А якісь падли… Допоможіть! Володимире Гнатовичу! Допоможіть! Усе віддам, тільки би фабрику повернути.

— І що в тебе є? — скептично скривився Сердюк.

— Фабрика…

— У тебе немає фабрики! — вбив останній цвяшок, пішов до автівки. Кинув через плече: — Зроби так, щоби я про тебе забув.

Механік відчув: помиї ллються прямо на голову. Смикнувся, хотів був крикнути: «Сука! Завтра усі знатимуть, що твоя дружина трахалася з Токо Моно. Ти його вбив?!» Вчасно схаменувся. Дивився, як машина Сердюка виїжджає на Старонаводницьку, захлинався від люті. Нічого, нічого… Радій, старий покидьку. Є проти тебе козир. Зарано діставати. Може, Марта щось дізнається…

Другою плюнула Марта. Просто поміняла номер мобільного, хоч і попередила про те дзвінком.

— Ніколи не дзвони і не шукай мене, Сашо. Це небезпечно не тільки для мене. Якщо мої папери потраплять до… сам знаєш кого… І якщо про це дізнається… генерал… Я змушена буду розповісти про наші стосунки… І тоді тобі… теж доведеться захищатися.