Люко Дашвар - Битi є. Макар

— Марта, то й Марта, — відповів Новаковський. Зиркнув на механіка. — До зустрічі… мануфактурщику.

— О котрій я повинен бути у вас? — запитав механік, хоча хотів дізнатись інше: навіщо йому пхатися до Новаковського.

— Як сонце сяде, — розпливчасто відповів Новаковський, рушив геть.

— Зустрінемося, — пообіцяв Макс, пішов за Новаковським услід.

— Безумовно!

Стояв посеред упакованих сарафанів, дивився гостям услід. «Дідько, ну до чого ж пафосні, суки! — тремтів від люті. — Покидьки, козли, мажори довбані.. Звикли в баблі купатися. Спробували би… Як я! Самі! Нічого… Ще подивимося, хто крутіший… у нічорі бовтатися». …Про Новаковського — не думав. У мізках верещала сирена — «Danger!». Аж роззинувся — звідки?.. Фантазії — на! Макс голий… Любу хоче! Та де йому? Після Макара…

Зі злих думок — у реальність: швачка Бубнова на порозі.

— О! А що ви тут робите? — цікава.

— Працюй, Злато!

— А що це ви… наче випили й не закусили? Хто це приходив? Наїжджають? — Злату Бубнову зупинити — легковиком на КамАЗ. — Так ви їм скажіть — колектив за вас! Хай тільки спробують. Ми їм влаштуємо армагеддон на три дії без перерви на каву.

— Усе в порядку, Злато. — Всміхнувся. — Не переживай. Нікуди я від вас не подінуся.

Швачка Злата Бубнова стала першою беззаперечною перемогою «мануфактурщика» Макарова. Йому би від початку в справу вникати, виробництво вивчати, контакти налагоджувати, а тут колектив забродив, трясця матері. Бубнова на коні. Шаблюкою розмахує:

— Дівчата! Молокосос нас закриє! От побачите! Воно ж — ніяке… І куди Ганна Григорівна дивилася, коли йому «Есфір» продала?!

Макар не став витрачатися на слова. Бубнову — на контроль якості, план — удвічі, технолога Роберта з дочкою Олею — на вихід. Скандал вийшов немалий.

— Ви не маєте права нас звільняти! — кричав Роберт.

— Роберте, без образ, — сказав Макар. — Ви баласт. Нащо мені технолог? Краще я на вашу ставку дизайнера візьму, бо на цих сарафанах скоро загнемося. І секретарка мені не потрібна. Я сам можу слухавку знімати і каву заварювати.

— Ми — акціонери! — підгавкнула секретарка Оля.

— І залишаєтесь акціонерами, — відповів Макар. — Краще запрацюємо — вам же зиск. Кінчайте цирк! Ідіть! Хоч до суду, хоч до чортової матері!

Під гарячу руку хотів був і охоронця Пилипенка викинути на фіг, та бухгалтер Гурман засмутився:

— Пропаде людина. Зіп’ється! Ганна Григорівна його була теж звільнила, а потім назад узяла. П’є, нещасне, як без роботи.

— Добре, хай поки працює, акціонер хріновий. Тільки я тоді не розумію: навіщо ми встановили сигналізацію і платимо охоронній фірмі?

— Щоб охороняли, — сказав Гурман.

— А Пилипенко нам навіщо?

— Щоби не пив.

Отаке воно — «своє».

Першою стратегію нового власника оцінила Злата Бубнова.

— А Саньок наш кебу має, — сказала. — По всьому видно — працюватимемо.

За два місяці, коли вже бачила, як вимордовується хлопець — з ранку до ночі на фабриці, — перейшла на «ви».

Макар і справді жили рвав. Із задоволенням! Із відчайдушною радістю. Геть нові відчуття — «на себе пашу!». Немає втоми. Ніхто ж не змушує — сам. Воля його така. Воля… Нічір зник. Сонце! Сонце — то не Марта. Світло. Тепло. Люди є — твої! Різні геть. То й добре. Уже не один. Татко їм. Блін, приємно. Себе не забути. Гроші — чудово. Гроші від свого діла — кайф!

Постачання, тканини, сарафани, у туалеті унітаз забився, огорожу відремонтувати, заґратувати єдине незаґратоване вікно, що виходить у внутрішній дворик, їдальню в червоному кутку зробити, постачання, тканини, сарафани… «Моє!» — врешті вірив. Трусився-жахався-наступав: «Фарт! Не віддам!» А ніхто й не рвався. Тиша незвична. Санстанція та пожежники були поткнулися. Гроші дав, згадав мимохідь — парафія нардепа Сердюка. Чули про такого? Чули! Гроші взяли, більше не надокучали. Та й без них проблем вистачало. Крихітне виробництво працювало з крихітним прибутком. Голобородьковій мамі, певно, вистачало. Макар планував вторгувати світ. Добре, хоч допетрав: заради перспектив не варто руйнувати створене.

— Сарафани? Нормально… — розмірковував. — Є час збагнути, куди рухатись.

А тут — Макс із Новаковським: привіт від Сердюка. Уже вирішили, куди йому йти?

— Марто! — у слухавку. — Обов’язково заїдь до мене сьогодні!

— Спробую, — демонстративно-оптимістично відповіла партизанка.

Зустрілися назавтра надвечір. Така в них тепер любов. Марта з обережним подивом звикала до нових життєвих обставин, що вона сама доклала максимум зусиль до їх реалізації. Зустрічі з Сасунькою стали безпечними, проте настільки рідкими й спонтанними, що Марта й сама не розуміла: так краще? То Сердюк затримував її до ночі, то Сашко не вилазив із фабрики. Зате вже як зачинялися в апартаментах біля цирку, ох уже Марта розкошувала — до ранку коханця слюнявила.