Люко Дашвар - Битi є. Макар

А цього разу й обійняти забула. Сиділа в салоні «кіа» поряд із коханим, торохтіла: усе встигнути Сашкові переповісти, поки до маєтку Новаковського доїдуть.

— Новаковський — потрібен. Сердюк із ним домовився, що Новаковський організує держзамовлення для твоєї фабрики. Вчора…

— А чому вчора цього лисого Макс привів?

— Сам напросився. Саме у Володимира Гнатовича був… Я вже зібралася, а Макс… Усе нормально?

— Безумовно. Про держзамовлення…

— Починається справа, Сашенько! Починається…

— А що від мене?

— Нічого! Тобто… Новаковський пояснить… Певно, шитимеш щось для армії. Важке питання! Та раз Сердюк із Новаковським домовилися… Головне — отримаєш державні гроші. На вибори підуть…

— На вибори? А що мені лишиться, Марто?

— Усім вистачить… — запевнила Марта. — Я навчу. Більшу частину треба буде віддати Володимиру Гнатовичу. А куди він їх витратить — на вибори чи ні, — то не наша справа. Іншу собі залишити. І так усе викрутити, ніби все пошито й передано замовнику.

Макар насупився — нічір…

— Тобто… можна й не шити?

— Можна…

— А якщо не віддавати гроші Сердюкові?

— Ти що?! — злякалася Марта. — І думати забудь. Якби не Володимир Гнатович — хіба була б у тебе фабрика?

— А я думав, тобі дякувати… — ляпнув механік.

Вони ніколи не поверталися до подій шістнадцятого травня. Марта уперто мовчала, Макар боявся ставити питання.

— Якщо Сердюк захоче твій бізнес прикрити, — відповіла, бо досвід мала, — й дня не пропрацюєш. У нас усе й виходить, бо під Сердюком…

Макар загальмував: попереду ліс, вогні посеред дерев. Проців.

— А Новаковський цей… — мовив. — Такий же недоторканний, як наш Сердюк?

Марта закивала.

— Поважна людина… Дуже поважна. Ти, любий, будь готовий…

— До чого?

— До будь-чого… — відповіла обережно.

Палац Ярослава Новаковського в Процеві скидався на недолугий пафосний торт, прикрашаючи який перестаралися спочатку п’яні кондитери, потім п’яні гості, а наприкінці й нетверезий хазяїн руку приклав. Величезна триповерхова споруда з круглими баштами, терасами, дахами-конусами і пафосними вітрячками на верхівках нахабною горою стирчала з-поміж високих сосен у глибині величезної, обведеної глухим парканом території. І хоча сосни силкувалися замаскувати «застиглу музику» чи бодай пом’якшити її для здорового ока, справа ця була деревам не до снаги.

Дістатися самої будівлі виявилося не так уже й легко. Макар і Марта залишили автівку на гостьовій парковці біля воріт, ступили на хазяйське подвір’я і розгубилися: попереду ліс стіною.

— Певно, англійський сад, — здогадалася Марта. — Десь тут мають бути стежини…

— Орієнтуйтесь на Венер! — порадив від воріт байдужий охоронець.

Макар вдивився: посеред лісового буяння сиротливо біліли недвижні жіночі постаті з обрубаними руками. Ступив крок — на метр попереду в траві засвітилися ліхтарики, висвітлюючи широку, мощену гравієм доріжку.

— Датчики руху! — зметикував.

Метрів за двісті англійський сад, більше схожий на тайгу, обривався стрункою солдатською лавою ніби покараних беріз. Крізь них виднівся величезний вибритий газон з альпійськими гірками, клумбами й ромбуватими кущами. А вже на тому кінці газону, посеред сосен, власне, і миготів яскравими освітленими вікнами дім Ярослава Новаковського.

Марта зупинилася, озирнулася розгублено.

— Надто тихо…

— Що менше люду, то краще, — нервово відповів механік. Розміри маєтка дратували уяву, розсмикували увагу, хоч Макар і заприсягся собі не відволікатися на дрібниці, сконцентруватись виключно на справі. Та надто вже приголомшливими були ті «дрібниці».

Біля парадного входу їх зустрів вишколений мажордом.

— Ярослав Михайлович з гостями у внутрішньому дворику, — всміхнувся доброзичливо. — Прошу! Я проведу…

Напружений Макар і Марта ввійшли до палацу, прострілили його кроками наскрізь, вийшли з протилежного боку прямо на терасу внутрішнього двору, такого ж величезного, пафосного й недолугого. Єдиною приємною його відмінністю був причал із білою яхтою — маєток Новаковського виходив прямо до ріки.

На терасі веселий броунівський рух. Макар скосив очі: десятки зо два чоловіків і жінок різного віку розважалися, як хотіли. Хтось сидів біля столиків, хиляв одну за одною, хтось танцював, хтось плескався у басейні, хтось збився у групу, теревенив завзято. Нема проблем! Одна в них проблема: дурні кури грошей не клюють.