Чак Палагнюк - Снаф

Блядуватий чувак кричить: «Та пішло воно все на хуй!» Він іде своїми рівно брунатними ступнями по бетону туди, де навалені паперові пакети. Цими своїми руками зі смагою із Сан-Дієґо він починає витягати з пакунка під номером 14 сорочку, штані, шкарпетки. Туфлі, схожі на «Армані», але не «Армані». Його власна шкіра, здається, і то кращої якості.

Над нами по телеку потворний поліцай-італійчик довбе Кессі в дупцю так швидко, що діаманти, рубіни, смарагди вистрибують з її піхви, наче з торговельного автомату.

Малий номер 72 прихиляється поближче, його губи біля мого вуха, а підборіддя майже тисне мені на плече, і він каже: «Дайте мені піґулку, і я зроблю це».

Я запитую, трахнеш її? Чи забіжиш нагору тими сходами та скавулитимеш: «Я люблю тебе, мамочко, я люблю тебе, я люблю тебе, мамочко, я люблю тебе…»?

Блядуватий чувак витягає сорочку, струшує її, щоб розправити зморшки. Це не справжня «Брук Бразерз». Навіть не «Нордсторм». Він засуває руки в рукави, починає застібати ґудзики, обсмикує манжети так, ніби це натуральний шовк. Або навіть стовідсотковий котон. Блядун відгортає комірець та зав’язує на шиї небрендову краватку, кажучи: «їбать я хотів ваш світовий рекорд, леді». Кажучи: «Усе, мене вже тут нема, зовсім нема».

Над нами по телеку потворний італійчик — готовий закластися, що залишкам його засмаги вже роки два: непоганий тиждень у Мазатлані з хмарами в останні два дні, за кілька місяців — вікенд у Скотсдейлі, солярій для підтримки ефекту, тиждень підсмажування в Палм-Спрінгз, довгий період повільного світлішання, зрештою тиждень у Палм-Дезерт — і от рівний, висушений результат. Не сатиново-гладенький, як після Ібіци. Не отой міднуватий, як на підарах із Міконоса. Цей потворний макаронник демонструє всім сальний блиск, мутний, наче кухонна олія. Його засмага така ж сексуальна, як тонкий шар багнюки.

Малюк номер 72 шепоче мені у вухо: «Дайте мені піґулку».

Шейла стоїть, бере на понт, чекає.

Усі чуваки чекають.

Поруч зі мною голос іншого чувака каже: «Отож, містере Бакарді, у вашому кулоні демерол?» Це той тип з ведмедиком, номер 137, і він каже: «Ви плануєте повторити на біс свій виступ із міз Райт?»

Малюк номер 72 каже: «Про що це він?»

Чувак номер 137 каже: «Чому б не накачати наркотиком вашого сина? Ви ж були накачали його матір…»

Блядуватий чувак застібає липовий ролексовий «Президент». З коричневого супермаркетного пакунка він витягає погану копію такого паска «Х’юґо Босс», який висить у мене в гардеробі.

Шейла дивиться в наш бік: «Номере 72, ви б не могли нарешті до нас приєднатися?»

Малюк номер 72 шепоче: «Що мені робити?»

Я кажу, трахни її.

І чувак з ведмедиком каже: «Слухайся татка».

Малюк номер 72 каже: «Що це все значить?»

І я знизую плечима.

Блядуватий чувак возиться із запонками, намагаючись розтягти цей процес якомога надовше, його запонки мають у найкращому разі 9 каратів, навіть при цьому тьмяному світлі.

Малий повертається до чувака з ведмедиком, піт блищить на його обличчі, очі вирячені так, що повністю видно білки, і він каже: «Даси мені піґулку?»

Чувак номер 137 довгим поглядом змірює малого з ніг до голови. Чувак із ведмедиком посміхається та каже: «Чим ти за це заплатиш?»

Малий каже: «У мене всього п'ятнадцять баксів у гаманці».

Усе ще дивлячись на Шейлу, яка дивиться на блядуватого чувака в їхній патовій ситуації, я кажу, що гроші — це зовсім не те, що потрібно чуваку з ведмедиком. Принаймні не жалюгідні 15 баксів.

Малий каже: «То що тоді?» Каже: «Тільки швидше».

Я питаю малюка, чи він знає, що значить термін «флафер»? Я кажу, ось чого треба чуваку номер 137.

Чувак усе ще посміхається, тримаючи свого ведмедика, каже: «Саме цього я і хочу».

Над нами по телеку камера наїжджає крупним планом, знімаючи інтромісію, і видно, що мошонка італьянчика вся ряба від шрамів після хріново зробленої депіляції електролізом. Це просто місячні кратери. На всіх екранах водночас його яйця туго підібралися під безформною вирвою зморшкуватої червоної дупи.

Чувак-біржевик зав’язує шнурки на туфлях.

І, все ще стоячи на півдороги вгору, Шейла кричить: «Чи не були б усі такі ласкаві заткатися? Дайте мені подумати…» Вона дивиться на свою планшетку. Дивиться на малого номер 72. Дивиться на блядуна, вдягненого та готового піти геть. Шейла каже: «Один-єдиний раз…» Вона тицяє великим пальцем вбік біржевика, кажучи: «Номер 14, ходімо зі мною». Показуючи пальцем на малюка, вона каже: «Номер 72, поки розслабтеся».