Євген Гуцало: Блуд

… не журися, чого ти журишся? Познайомився вчора з бабою? Познайомився. Кажеш, не дала? А, дала, тільки в тебе нічого не вийшло? Навіть засунув — і то не вийшло? Е-е, ти вже думаєш, що діло — швах? Не думай так. Флюїди? Авжеж, флюїди бувають усякі, а бувають такі флюїди, такі флюїди! Ти сьогодні не думай відвертати носа від неї, як зустрінетесь, ще раз спробуй. Вона відвертатиме від тебе носа? Не вигадуй, ти ж не знаєш, може, якраз ти її й задовольнив, вона ж тобі не сказала. А де це ви з нею вчора? Вночі на березі Черемошу? Пісок, верболози ніяких умов. Але сьогодні ти не дуже відвертай носа, бо в готельчику нашому інших фемін катма, вибір — пшик, а вона з морди хоч і нікудишня, але ж усе в неї є, все при ній, так що ти сам і винуватий, а не вона. В тебе з іншими жінками виходило? Чудесно: і виходило — і виходить, значить, усе діло знову ж таки не в ній, а в тобі. Ха, щоб це не було ніякого бажання, коли ти їй уже засунув! А коли тільки засував — було бажання? То де ж воно поділося? Ага, пропало, бо тобі морда її не подобається. Ти вибач, може, і їй твоя морда не подобається, але ж вона тобі віддалася, вона тобі довірилася — і теж не в спальні на пуховику, а біля річки, бо в неї теж вибору нема, у цьому готельчику тільки ми з тобою та ще якийсь сліпий вуйко, а якби в неї був порядний вибір, то навряд чи ти з нею вчора опинився б над Черемошем. Ти ще молодий, малодосвідчений, ось так у тебе й вийшло. Та нема такої баби, шоб з нею не вийшло, це тобі кажу я, а раз я тобі кажу — я знаю, що кажу. Ось послухай мене, мій досвід. Розумію, шо мій досвід ти можеш забракувати, але не поспішай, не поспішай заперечувати, ото вже вдача!.. Думаєш, мені подобаються самі тільки красуні, самі тільки сексуальні бомби! О, знову за євоє: сам учора до неї не подався, а його послав, а якби сам пішов, то й зі мною таке б сталося. Е, як сказати, чи таке б сталося… Так от, мені всякі попадаються — сьогодні попадеться якась директриса школи, молода, незаміжня, що після ночі з нею ходиш покусаний та погризений, що тиждень боїшся вдома роздягатися, аби домашні не побачили, а в вухах два тижні дзвенить її істеричний фальцет: «Песталоцці сказав!.. Януш Корчак зізнався!.. Антон Макаренко написав!..» А ще через якийсь час попадеться така наяда з райгастрономторгу чи райпобуткомбінату, що словами не розказати й пером не описати. Бо моя журналістка — це моя журналістка, відкриває великі й часто дуже несподівані можливості, а чого нехтувати можливостями, чого копилити губу: та не така, та сяка, а та така-сяка-пересяка! Не треба нікого обижати, всі гарні, тільки кожна гарна по-своєму. В мене теж буває з бабами по-всякому. Одна попадеться — ну тістечко з кремом, ну молочний коктейль, ну охолоджене шампанське, так і тануть, навіть не встигаєш помітити, коли розтанули й коли ти сам розтанув, їси — і голодний, п'єш — і пити хочеться. А буває, такий житній черствяк попадеться, такий цвілий сухар, що як тільки побачив — і зуби заломило, Господи, невже справді доведеться гризти, невже вгризеш? Але вже така затятість, що хочеш гризти — хоч і боїшся зуби поламати. І гризеш. А як? 3 приправою, голубе мій, з приправою. 3 якою? А з такою. Коли вже вона в мене з якоюсь зовсім непрезентабельною мордою чи флюїди від неї скачуть такі, що мої флюїди лякаються, то я заплющуюся й починаю хитрувати. Мріяти починаю, вигадувати, одним словом, займатися ілюзіями. Я собі думаю, що лежу зовсім не з цією, яку товчу, товчу — й ніяк дотовкти негоден, а зовсім з іншою. Зовсім з іншою, а цієї близько нема. Знаєш, це не важко уявити, бо в жінок майже все однакове, ну є відмінності, є, іноді навіть великі відмінності, але коли вночі, та ще заплющитися, та ще коли підключити зорову пам'ять!.. І тоді ти вже займаєшся любов’ю не з цією, що трапилася десь по п’янці у випадковій компанії, а з тією, з якою хочеш. Еге ж, з тією, з якою хочеш, і тут вибір у тебе — необмежений, твій вибір залежить тільки від тебе й від твоєї фантазії, і ніхто не може вплинути на твій вибір. Як то все мені вдається? А дуже просто. Скажімо, уявляю, шо лежу не з цією, а зі своєю першою любов'ю, вона тоді була ще дівчинка, боялася навіть глянути на мене, відверталася, і в неї все тремтіло — губи тремтіли, руки тремтіли, тіло все тремтіло, варто їй було тільки побачити мене біля себе, а як побачила, то заплющувалася і далі все робила з заплющеними очима, й непогано в неї виходило, навіть дуже добре, вона тільки те й робила, що кінчала раз за разом та ще плакала, сльози в неї самі бігли, я зціловував, спивав солоні сльози на мокрому обличчі, а вони течуть і течуть, якась вона була чутлива й весь час тільки приказувала: Ой мамо, ой мамо, ой мамо! І знаєш, коли тільки я починаю згадувати свою першу любов, як вона віддавалася, що я тоді переживав, коли я таки майже фізично відчував, що лежу таки з нею, — тоді в мене з іншою виходило так, наче з нею. Або ж згадував і уявляв учительку фізкультури, десятиборку, брюнетку, двадцяти п'яти років, у неї не кров, а інтернаціональний коктейль, там той коктейль по різних лініях готували і мішали вірмени, осетини, євреї, поляки, росіяни, українці, та й хіба всіх перерахуєш, хто готував коктейль шаленої крові. Та вона і в ліжку була десятиборкою, уже так мене виснажувала, що я ставав ганчіркою. Я виснажувався коло неї за дві-три ходки, а вона знову все зуміє підготувати, що я скаженію й кидаюся на неї, і ми вдвох гарчимо, як собаки. Але ніколи не приходила з порожніми руками. Її батько тоді був директором птахофабрики, він і тепер там директором, то його дочка-брюнетка щоразу приносила чималу макітру курячої печені. І просто курячої печені — в гірших випадках, а в кращих випадках — пупки, пупки, пупки! Або повна макітра курячої печінки! Або повна макітра курячих нутрощів — там тобі і серце, і легкі, і печінка, й оті жовтки-зародки яєць, якими курка не встигла знестися, бо її зарізали й не дали знестися! Ми спершу добре наїдалися, бо такий харч сам до рота проситься, а пізніше, зголоднівши, знову вставали й їли, аж поки геть вичищали макітру. То мені ця десятиборка теж дуже ефективно помагала, коли з кимось іншим не виходило — і тоді її згадую. Могутнє тіло, а шо вже форми відточені! Її згадую, її уявляю — і вже здасться, що з нею займаюся любов'ю, а не з кимось іншим, і вже тоді від цього когось іншого маю справжнє задоволення, а не якесь непорозуміння. Ефект— справжнісінький! І хочеш вір, а хочеш не вір, навіть відновлювався гастрономічний ефект, наче поїв курячої печені, й не просто курячої печені, а пупків, пупків, пупків!.. А коли треба, то й не такі методи маю на озброєнні, Скажімо, йдеш по вулиці й раптом зустрів таку дівку чи молодицю, що тільки ах — та й годі! Проведеш крадькома оком, оближешся — і зітхнеш. А прийшов на побачення, дивишся — й ще раз зітхаєш: не те! Не те, що ти бачив щойно на вулиці. От іще вчора, позавчора й позавчора-позавчора було те, навіть дуже те, а сьогодні сталося з тобою щось. І все відбувається якось без охоти, як мокре горить. Але я не відчаююсь, я згадую зустріч на вулиці, в думках роздягаю ту дівку чи молодицю, в думках кладу її в ліжко — і вже бачу біля себе її, свіженьку й звабливу, а не якусь там обридлу мені полюбовницю чи ще якесь там казна-що. І чим яскравіше уявляю, тим гостріше хочу ту, що маю, й маю від неї те, що мав би від неї, випадково побаченої. За один вечір чи за одну ніч я можу уявити собі кількох отаких випадково побачених, і ця різноманітність не спалює, не виснажує, і моя реальна партнерша не народжується з мого ентузіазму, а я їй і не кажу, звідки мій ентузіазм береться, а вона знай хвалить: У мене ще такого партнера не було. Та коли я своїм знайомим дівкам розкажу про тебе — не повірять». А я ото дивлюся інколи на таку, особливо ж коли переп'ю, й думаю: де вона тут узялася біля мене, я ж тільки що спав зовсім з іншою, а ця де взялася? Ото такі бувають перевтілення. А то й казуси. Розказати за один казус? Я тоді працював у молодіжній газеті, прийшла до нас обліковцем листів така Оля. Блондинка, з шкіра смаглява: як шоколадка в срібній обгортці, так і хочеться всю її злизати. Одного разу я подався прямо з редакції до своєї полюбовниці. Може, й не пішов би, але як почала видзвонювати по телефону!.. От як не приїду, як не трахну, то вмре, втріскалася в мене — від і до. А я її жартома називав — яловичина. Товчу я свою яловичину, товчу — не виходить, я й уявив собі, що це наша Оля, обліковець листів, шоколадка у срібній фользі. А як уявив, то все пішло як по маслу, яловичина задоволена, співає від щастя. Але ж наступного дня прийшов я в редакцію, дивлюся на Олю — й ніяк не можу позбутися відчуття, що я вчора з нею переспав. Переспав — хоч стріляй, бо на своїх губах відчував її щоки, її шию, її груди, відчував родимку на її лівій руці вище ліктя, і голос її в вухах звучить, як музика. Так і хочеться підійти до її столу, обняти. Подався я з редакції в місто, купив на базарі якихось квітів, приношу, кладу на стіл. Її саме не було, а ніхто не бачив, потім у редакції всі бігали й усі питали: хто Олі квіти приніс, хто Олі квіти приніс? Наступного дня я знову поклав на її столі квіти. Дешевий прийом, але я назавжди запам'ятав, як мені одна колись жінка говорила: хочеш сподобатися жінці — не тягни їй дорогого подарунка, а принеси квіти. Бачу, блондинка Оля вчора була в рожевому платтячку, а сьогодні вже в голубому. Знову всі бігають по редакції: хто приніс квіти, може, якийсь автор? А я починаю мучитись, як дивлюся на неї, бо ж добре відчуваю, що таки з нею переспав, а не з відданою мені яловичиною, і було мені дуже добре. Я тоді що в редакції? Кажу, хтось носить квіти Олі, а я теж можу принести, принести квіти — й запросити на каву. І приніс їй квіти, й запросив на каву, навіть опинилися в міському парку на танцях, а потім уночі опинилися над Бугом. І повіриш чи не повіриш? Я до Олі — а мені уявляється моя тверда яловичина. Я й так, і так біля дівчини, а в мене все як відмерло. А вона — що з вами та що з вами? А хіба я їй скажу, що зі мною? Стався формений конфуз, а хто в тому винен?.. Це щоб з Олею — й отак? Що з нашими флюїдами? Я аж зубами заскреготів там, у кущах бузку над Бугом, і вдався до свого випробуваного методу. Уявив, що це я зовсім не з вимріяною Олею слухаю уночі солов'їв і вдивляюся в загадкову течію ріки під місяцем, а з однією моєю давньою знайомою, з піонервожатою з піонерського табору, я з нею познайомився на літніх канікулах у лісі неподалік від «Вервольфа» Гітлера, там був піонерський табір, а я поїхав туди у відрядження. Піонервожата обкусала мене тоді в лісі, коли проводжала на трасу до Вінниці, але моїм рукам волі не дала, от і стала для мене в споминах забороненим плодом, а коли плід заборонений чи недосяжний — росте апетит, особливо ж на плід жіночий. І знаєш, вийшло тоді в мене з Олею вночі біля річки. Шкода тільки, що мало ми з нею зустрічалися, бо десь місяців через два трах-тарарах — вийшла заміж за якогось офіцера, виїхала з ним у Ташкент чи куди, він був приїжджий офіцер, познайомилися на танцях у тому самому міському парку, де ми з нею колись танцювали перед її гріхопадінням. Ха, як тільки я почув про її заміжжя — почав ревнувати, навіть не сподівався від себе, але вже така дурна чоловіча вдача: любишся, женитися не збираєшся, бо ніяким кілком тебе вже ніхто не оженить, а як у тебе з-під носа забирають — і ти вже ревнуєш. Поїхала Оля, шоколадка в срібній фользі, потім такого листа написала, що ти не уявляєш. Написала, шо тільки там, у Ташкенті, чи де там, зрозуміла нарешті, що лиш мене одного й любила по-справжньому й далі по-справжньому любить, згадує і згадує ніч над Бугом. Ех, знала б вона все про ту ніч над Бугом — і про мою тверду яловичину, й про піонервожату з-під «Вервольфа»! Але ж жінкам не можна всього розказувати, навіщо? Треба шанувати їхнє самолюбство. І шанувати отой свій образ, який вони витворили в своїй уяві, хай, хай буде твій образ у їхній уяві — тобі ж від того не гірше, а може, навіть краще, то не треба руйнувати. Я Олі не відповів — навмисне. Хай собі думає, що образився на її заміжжя, хай собі й далі творить та ідеалізує мій світлий обрав у далекому Ташкенті, чи де там, куда армійська доля закинула її чоловіка-офіцера разом з нею… Забалакався я, аж стомився, але, сподіваюся, ти мене зрозумів. У мене колись був Буг, у тебе вчора Черемош. Сьогодні знов піди на Черемош чи в гори подайся під ялиці і смереки, наговори їй купу компліментів — її заведи й сам заведися. І не забудь, що я тобі розказував, не забудь усі мої поради, повір, діють безвідмовно, я тобі дурних порад не даватиму… Може, вона сьогодні з тобою теж не про тебе думатиме, а про когось іншого, ото у вас вийде спектакль! Наче ви — й наче не ви займаєтесь любов'ю, а хтось замість вас займається. Як уявлю собі — скільки це разів Оля, моя шоколадка в срібній фользі, лягаючи зі своїм чоловіком, уявляла, що лягає зі мною, віддається мені? А її офіцер про те ні сном ні духом не здогадується, а я тільки можу здогадуватися!