Євген Гуцало - Блуд

… всякі є жінки — розумні, й не дуже розумні, й дурні. Ви знаєте цього чоловіка, не називатиму його прізвища. Працював колись головним редактором нашого київського… Не називатиму де. Завелась у нього на роботі полюбовниця, діло житейське. А довідалася жінка про полюбовницю — сказилася, написала заяву і по начальству, і в партком. Чоловіка з членів партії не виключили, бо в нього багато всяких заслуг перед партією, тільки записали догану в облікову картку. Але з поста головного редактора вигнали, довелося йому шукати непрестижну й низькооплачувану роботу. Позбувся всіх пільг, які мав як головний редактор, позбувся всього. Хто на цьому постраждав? Він? Так, і він. Але ж постраждала і його жінка. Гаразд, розлучився він зі своєю полюбовницею, повернувся в лоно сім’ї, до своєї жінки, але він і не думав розходитися з нею. А з чим повернувся? 3 дрібненькою зарплатою, з порожніми руками. Бо якби в жінки розум, то вона сама проти себе не рила б, а зуміла б повернути так, що все було б на її користь, нічого не втратила б. Жіночий розум — велике діло, тільки де його взяти? А беруть, беруть або й своїм обходяться. Ось я чув про одну пару в Одесі: він велике цабе в інституті, а вона велике цабе спершу на комсомольській роботі, а потім на партійній. Він там в інституті мав усіх студенток, яких тільки хотів мати, аякже, доцент, аякже, викладач української літератури, а яка студентка не злякається заліку чи екзамену, а він їхнім страхом уміло маніпулював: одних ганяв по предмету так, поки вкоськував, а других і вкоськуати не треба було. А хай ти хоч який доцент, хай ти хоч яке цабе в інституті, а так не буває, щоб твої колеги за тобою не дивилися й не хотіли тебе з'їсти. Хтось кудись написав донос, хотіли вже дати хід ділу — загримів би чоловік з інституту, звідусюди загримів би за моральну розбещеність. Бо де це бачено так брутально, так цинічно в стінах інституту ставитися до молоді! А хто його врятував? Жінка врятувала, власна жінка, бо як довідалася про цей донос — то прийшла додому й сказала, що є, чоловіче, на тебе отакий донос. І хоч вона знала, шо це правда, але сказала своєму чоловікові: я знаю, що це неправда, що ти порядний переді мною й перед нашою спільною дочкою, що тебе обмовляють твої колеги, які тобі заздрять, які хочуть тебе з'їсти, тож давай думати вдвох, як рятуватися від наклепів, од халепи. Доцент спершу настрахопуднвся і доносу, бо там було все розказано, як було насправді, і ніякий то був не донос. І настрахопудився своєї жінки, бо ж розумна-розумна, а тут наче дурна, бо не вірить у правду, яка сама припливла їй до рук. А вона зіграла роль, ох і зіграла роль! Чоловікові своєму — не вірю, що ти такий, це тебе обмовляють вороги. І всім іншим — не вірю, я свого чоловіка знаю, він не такий. 3 неї насміхалися в очі й поза очі: за своєю партійною роботою так відірватися від реального життя! 3 неї насміхаються, а їй хоч би що, вона в душі з усіх них насміхається. І добилася, що по партійній лінії її скоро з Одеси перевели в Київ, тут спромоглася на високу посаду. А через усякі там канали зуміла не дати, щоб чоловікові пришили діло, спустили на гальмах, вона зуміла його з Одеси теж перевести в Київ, теж влаштувати в інституті. І квартири гарної добилася, і дочка їхня вступила до університету. Чоловік її досі думає, що жінка така наївна, і вона вдає, що справді наївна. Бо розумна! Бо з її розуму вигода всім, а насамперед — їй самій. От якби вона влаштувала чоловікові скандал, га? Якби його за розпусту вигнали з інституту, га? Так би мовити, восторжествувала справедливість? А що їй самій з тієї справедливості? Ну, розійшлася б з чоловіком, а потім де їй шукати чоловіка, усі так і побіжать до неї чи інші кращі за її чоловіка? І не побіжать наввипередки, й не кращі — або такі самі, або ще гірші. А скандал в інституті і в сім'ї хіба допоміг би її партійній кар'єрі? Зовсім не допоміг би, навпаки. А так вона і в Києві, і квартиру має, і кар'єру зберегла, і дочка вчиться в столичному університеті, і чоловіка жінка має, і чоловік роботу має. А вона задоволена й пишається сама із собою, й коли хтось поза спиною насміхається — хай насміхається, бо то поза спиною, а в очі ніхто й слівця не посміє. Бо розумна. Бо розум є розум. І всі думають, що вона сіра партійна панчоха. А ніяка вона нє партійна панчоха, вона мас коханця на найвищих номенклатурних верхах, тільки в нєї все шито-крито. Партійна таємниця. Оті номєнклатурні вєрхи й допомогли їй — і скандал в інституті зам’яли, і в Києві влаштували. Добре, коли гарна спідниця, але ще краще, коли в спідниці є розум.